Танець янгола над безоднею

Та i на вступ куди-iнде енноi суми грошей у нашiй сiм'i все одно не було. Хоча, якщо уже зовсiм вiдверто, навiть аби я мала можливiсть вступити куди-завгодно, то i тодi довго б вагалася, так як жодна з можливих майбутнiх професiй, «жiночих» i не дуже, мене не приваблювала. Правда, економiстом я себе також не бачила… Та попереду були ще п’ять рокiв навчання, i щось за цi роки могло змiнитися. Тож доводилося на це й сподiватися i не морочити собi голову заздалегiдь.

Лiто пройшло, як i завше, в селi у тiтки Тонi, у веселiй компанii трьох ii дiтлахiв, а також качок, курей, корови, кiлькох мiсцевих дiвчат i незмiнних любовних романiв…

Початок нового етапу мого життя почався зi знайомства з теперiшнiми однокурсниками – браттями по неволi на наступнi п’ять рокiв, та з безкiнечних вiтальних промов, котрi щедро сипалися з гарних трибун свiжовiдремонтованого iнститутського актового залу на нашi голови.

Скоро вiд цих промов моя власна голова розболiлася настiльки, що коли нас нарештi вiдпустили i юрба попленталася шукати свою аудиторiю, я не хотiла уже нiчого.

І саме тодi я побачила Його.

Менi вистачило одного погляду, щоб зрозумiти, що це – Вiн. Зеленкуватi очi i волосся, як колоски пшеницi… Це було мов удар струмом, мов блискавка серед ясного неба…

Це був саме вiн!

«Принц» виявися моiм одногрупником – i вiд щастя я ледве не лiтала по похмурих аудиторiях, котрi ще пахли свiжою фарбою.

Власне, на цьому щастя i закiнчилося; за увесь день герой моiх шалених мрiй лише раз ковзнув по менi поглядом, аби вiдразу ж байдуже вiдвернутися.

Та навiть цього було достатньо; i вже того ж самого вечора, умощуючись спати мало не о дев'ятiй, «аби завтра швидше настало» i тиснучи в обiймах нi в чому не винну подушку, я зрозумiла, що «попала» всерйоз…

Я закохалася вiдразу – i повнiстю стрибнула у своi почуття, мов в ополонку.

А вже наступного дня, пiсля пар, стояла по стiйцi «струнко» перед люстром, як перед суддею, прискiпливо роздивлялася свое вiдображення i намагалася знайти «плюси свого типу зовнiшностi».

А тип був – так собi… Невисокого зросту худюще створiння з по-хлоп’ячому стриженим чорним волоссям i обличчям без рум’янцю. Я так i сяк вертiлася перед люстром, поки зрештою змогла чесно зiзнатися собi, що справдi гарнi в мене тiльки очi – такого яскравого синього кольору не було бiльше нi в кого з дiвчат-однокурсниць.