Давно, знебулий раб, замислив я втекти...

Я пропоную iм – зрозумiло, не доберманам i не ангелам! – сiсти в крiсло або прилягти на диван, я веду з ними бесiди, вибудованi за всiма правилами; Геркулес, що на зло мiфологii одружився iз метеликом-Психеею, я препарую гусiнь психозiв i розчленовую кокони фобiй, знаючи, що борюся з гiдрою, i годi чекати Іолая-факельника, який припече обрубанi шиi. З тим же завзяттям я мiг би чесати iм п’яти. Зате багатi родичi моiх пацiентiв iз задоволенням платять за розкiш недбало ввернути на бенкетi чи презентацii: «Ах, бiдний дядечко! Але ж ви знаете, вiн повнiстю забезпечений! Багато хто продав би душу за можливiсть опинитися на його мiсцi! Звiсно, в клiнiцi… точнiше, в пансiонатi.

У цього, який!.. ну, того самого, якщо ви мене розумiете…»

Спiврозмовник, як правило, розумiв.

Природний вiдбiр: нетямущих давним-давно перестали пускати на банкети й презентацii. Умiння кивнути в потрiбний момент схоже на дорогу краватку. Своерiдна вiзитна картка.

Адже навiть якби нетямущий душу продав, отриманих грошей не вистачило б для оплати мiсця в клiнiцi, точнiше, в пансiонатi, де е камери стеження, ввiчлива охорона, розумнi добермани i той самий лiкар, якщо ви мене розумiете.

«Тим самим» (а також «цим, який!») лiкар став двадцять п’ять рокiв тому, пiсля скандального циклу статей «Сiмдесят стоянок», де вiн захоплено полемiзував з Джавадом Нурбахшем, який зважився вiдкрито провести паралелi мiж психоаналiзом i суфiйським вченням.

Яка ж то спокуса – пов’язати «нафс-i аммару», тобто душу плотську, або спонукальну, вiчного тирана i контролера думок та поведiнки людини, iз «super-ego» – системою засвоених в ранньому дитинствi заборон, не цiлком усвiдомлюваних самою людиною. Але одна з головних тез «Сiмдесяти стоянок» була така: якщо психоаналiз собi за завдання ставить вплив на людину ненормальну з метою повернення ii до норми, а суфiзм (як, втiм, i дзен) – на психiчно нормального з метою перетворення його на «людину досконалу», то, прийнявши з позицiй соцiуму «людину досконалу» за «людину ненормальну», ми замикаемо кiльце, повертаючись в початкову точку. Щоб пiдтвердити свою думку, лiкар доклав колосальних зусиль, аби пробитися на заняття суфiйських «пiдготовчих класiв», де психiчнохворих зцiлювали езотеричними методами, а потiм переводили до «внутрiшнього кола» навчання.