Обитель героїв

Нiсенiтниця якась… абсурд…

– А все тому, що в крадiя Мiхаля тiнь особлива була! – стряпчий трiумфально тицьнув пальцем у небо, спритно перехопивши кулю пiд пахву. – Із чотирма руками. Про запас, розумiете? А до такоi тiнi й iм'я особливе додаеться. Чи ж це на добро? Нi, не на добро, запевняю вас! У народi перешiптуються, а в народi даремно перешiптуватися не будуть!..

– Ви з глузду з'iхали, добродiю?

– Анiтрохи, ваша свiтлосте. Просто коли властi мовчать, народовi тiльки й залишаеться, що голосно шептатися… Гляди, почують, кому треба!

– Навiть якщо так, до чого тут Всевидющий Приказ? Це компетенцiя Тихого Трибуналу! – барон iз жахом вiдчув, як його затягае у сварливу воронку скандалу, безглуздого й гидкого.

 – Руки, тiнi, iмена…

Отут i втрутився Тихий Трибунал.

– Добродii моi, звольте припинити! Обидва!

Вiгiла рiзко простягла руку вперед, страшнувато скорчивши пальцi. Рука зробилася навдивовижу схожа на лапу неяситi-брадачихи: так крилатий хижак пiкируе на мишу, що загаялася.

І поганий манiкюр не завадив: глянеш i здригнешся – ба, якi пазурi… Але ще бiльше вразила куля, затремтiвши у вiдповiдь. Знахiдка затрусилася, застрибала в долонях стряпчого, наче спiймана жаба. Терц, який продемонстрував неабияку спритнiсть у затриманнi крисюка, на баронiв подив, не зумiв утримати шалену кулю.

– Овал Н-не… бес!

Тоненько вереснувши, стряпчий вiдпустив «це» на волю.

Огидна «голова» спурхнула в повiтря, струсила на ловця частину бруду й полетiла до Генрiетти.

– Поза сумнiвом, обсервер, – визначила вiгiла, розглядаючи здобич. – Персональний, обмеженоi дii, iз самонаведенням на ману власника. Ми називаемо iх «манками». Наявний ряд сильних ушкоджень. Думаю, йому в цьому рейвасi дiсталося не тiльки вiд тих… бадьорих отрокiв. І сталлю приклалися, й пiдборами, i залишковими бранними еманацiями… Ставлю ловчу видру проти бiлана капустяного, це куля Кристофера Форзаца.

Барон парi не пiдтримав. Генрiетта знала свою справу. Такi кулi на дорозi не валяються, а серед квесторiв, якщо вiрити готельним записам, був лише один маг – згаданий Кристофер.

– Якщо наша кулька виявиться iз вживленою «самопискою»… – цокнувши язиком, дама розсмiялася у безпiдставнiй надii, цiй згубi сищикiв, i сховала кулю в сумочку, з якою, схоже, не розлучалася навiть у купальнi. – Ваша свiтлосте, скажiть чесно: ви везунчик?

На погляд Конрада, у сумочку не помiстилися б i наливне яблучко з мальованим блюдечком.