Обитель героїв

Настав час подавати рапорт про впровадження! І вiгiлу поставити на мiсце теж давно пора.

– Нi. Я не везунчик. І хотiв би, щоб ви офiцiйно пообiцяли, що при одержаннi додаткових вiдомостей, пов'язаних зi знахiдкою, подiлитеся ними зi спiвробiтниками Всевидющого Приказу.

Раптом Генрiетта Кукiль опинилася зовсiм поруч. Барон вiдчув аромат ii парфумiв – слабкий, ледь помiтний, iз пряними тонами вербени. Широко розплющилися великi, небесно-блакитнi очi. Ворухнулись тонко окресленi уста:

– З вами, бароне. Тiльки з вами.

Сам на сам. Іншi спiвробiтники Приказу, повiрте, будуть вам заздрити…

Конрад не вiдсторонився.

– Браво, панi. Добре працюете. Майстерно. Чекатиму повiдомлення. Знаете, я чув, що люди вашого вiдомства завжди працюють по трое. Вас прислали одну з якихось особливих мiркувань?

– Ох, ваша свiтлосте! Це в арешт-командах ми працюемо трiйцями. Або числом, кратним трьом, якщо арешт очiкуеться складний. І повiрте менi на слово – щойно йтиметься про затримання, я не залишуся на самотi…

Коли вiгiла, розсмiявшись, пiшла, барон iз хвилину проводив ii поглядом.

Хитра бестiя! Тiльки зi смаком лихо: вербена iй зовсiм не пасуе. У певному вiцi варто переходити до елегантних тонiв шавлii, клементину й лаванди, на тлi, скажiмо, зеленого лимона.

Пiд час наступноi зустрiчi треба буде порадити.

Якщо, звiсно, Генрiетта заслужить.

Лiкторам барон наказав надоумити затриманого крисюка з допомогою помiрного рукоприкладства i гнати втришия. Не личить фон Шмуцам ловити всiляку шушваль!

Нехай iх «топтуни» ловлять, якщо знадобиться.

Або стряпчi.

– Із завтрашнього дня! – кричав услiд хазяiн, розхрабрившись. Привид збиткiв, бродячи готелем i навколо, позбавляв Трепчика-молодшого глузду й останнiх крихт обережностi. – Завтра ж почну пускати в готель пожильцiв! З подвiйною оплатою! За можливiсть безкарно пожити на мiсцi злочину!

– Цiлком вiрно, добродiю! – вторив йому нахабний стряпчий Терц, розмахуючи описом, як воiн мечем. – Привiлеi Гiльдii Готельерiв непорушнi! Стаття «Про приватний заiзд», параграфи з п'ятого по тридцять шостий…

– І оточення звольте зняти! До вечора! Я своi права знаю! Нема чого менi гостей лiкторами вiдлякувати!

– Щира правда, добродiю! Ви своi права знаете! А яких не знаете, то я роз'ясню…

– Квест закiнчився! Квестори виiхали! Я вiльний вiд зобов'язань перед Орденом!

– На чотири наступнi роки! Пане Трепчик, я особисто вiдпишу в орденську канцелярiю…

«Треба ж! – зачудувався Конрад, сiдаючи в сiдло.