Обитель героїв

До палат Тихого Трибуналу пiшки – чверть години, i то якщо не надто поспiшати. У результатi барон накидав ще двi депешi, й залишивши рапорт секретаревi прокуратора, вручив iх кур'еровi. У першiй вiн подавав запит до архiвiв Приказу на зниклих безвiсти квесторiв. Будь-яку iнформацiю, яку знайдуть. Конрад мало сподiвався щось довiдатися про повнолiтню гуртiвницю чи експерта iз запорiв, але родовитiсть вiконта Треццо чи лiцензiя вiльноi метальницi давали шанси. Зараз важлива будь-яка крихта знання. Другу ж депешу барон звелiв вiднести у свiй будинок.

У короткому посланнi вiн доручав камердинеровi Любеку зiбрати середнiй похiдний набiр особистих речей пана й доставити в готель «обитель героiв».

А якщо хазяiн готелю почне чiплятися з запитаннями – мовчати у вiдповiдь i супитися.

* * *

– Гадаю, шановний Іпсиусе, у простотi старожитностi е своi принади. Зокрема, ця загадка про iстоту з рiзною кiлькiстю нiг у рiзнi перiоди ii iснування… Погодьтеся, столiття надають класицi особливого шарму!

– Звiсно, дорогий Оффiцiуме! Але думка, як гарячий скакун, не повинна стояти на мiсцi.

Теорiя загадок за останнi два тисячолiття досягла значного поступу, i ми не вправi вiдмовлятися вiд передових знахiдок…

– Ви про другий принцип алегорiй?

– І про нього теж…

– Даруйте, наймилiший Іпсиусе, але цей пан, здаеться, до мене.

– Звiсно, пречудовий Оффiцiуме! Служба над усе! Сподiваюся, незабаром ми продовжимо нашу захоплюючу бесiду?

– Безперечно, люб'язний Іпсиусе! Із превеликим задоволенням!

Вдовольнившись вiдповiддю товариша, Іпсиус, лiвий iз двох мармурових сфiнксiв, що охороняли вхiд до палат Тихого Трибуналу, з гiднiстю скам'янiв i впав у сторожову сплячку.

Оффiцiум же, правий сфiнкс, повернув голову до гостя.

– Доброго здоров'я, пане обер-квiзитор! Що вам завгодно?

У Трибуналi бароновi доводилося бувати неодноразово, тож балакучiсть статуй не справила на нього особливого враження. Як не здивували i сходи перед входом у будинок: вони впиралися в глуху стiну, складену iз циклопiчних, грубо обтесаних плит гранiту.

– Вiгiла Кукiль запросила мене на дiлову зустрiч.

– Будьте такi ласкавi, пред'явiть перепустку.

Барон простяг «лелеченя» у розгорнутому виглядi.

– Прошу вас. Другий поверх, праворуч, сьомий кабiнет. При виходi не забудьте, будь ласка, здати перепустку.

Гранiт здригнувся, у стiнi з'явилися високi дверi: стулки мореного дуба, яскраво начищенi ручки iз бронзи у виглядi саламандр, що стали дибки.