Обитель героїв

Пiд рукою непроханого вiдвiдувача – якби той примудрився прослизнути повз пильних сфiнксiв, що саме по собi чудо iз чудес! – саламандри розпiкалися до червоного, вторячи криковi постраждалого завиванням сирени. На щастя, перепустка дiяла, i незабаром дверi безшумно зачинилися за Конрадом.

Зсередини стулки були прозорiшi за скло. Крiзь них чудово проглядалася вулиця.

– А, може, загадочку? – запобiгливо поцiкавився сфiнкс Іпсиус, спиною зачувши, що гiсть затримався в холi. – Нi? Ну, як хочете…

На мить зупинившись бiля дзеркала, барон оцiнив свiй зовнiшнiй вигляд i, не знайшовши особливих вад, рушив на другий поверх.

– Дзеркалу не вiрте! – басом прокричав знадвору Оффiцiум. – Улесливе брехло!

Зiпсував настрiй, скотина…

На всьому шляху бароновi не зустрiлося жодноi живоi душi. Втiм, i неживоi – теж. На стiнах через рiвнi промiжки горiли жовтi безолiйнi лампади, схожi на очi пантер. Лампади часом мигали,i це дратувало.

Ага, ось i кабiнет номер сiм.

Конрад обсмикав камзол, перевiрив, чи немае складок навколо талii, i делiкатно постукав.

– Заходьте! Я вас чекаю…

Кабiнет вiгiли виявився трохи менший за обер-квiзиторський. Обстановкою вiн швидше нагадував щось середне мiж дамським будуаром та лабораторiею волхва-дослiдника, анiж апартаменти державного чиновника. Пiд стелею розкиданi грайливi гротески – цей вид орнаментики вважався одним iз найвишуканiших, але й iз найнебезпечнiших, здатних наслати марення. Рiзьбленi панелi темного горiха; не вiдразу втямиш, що це дверцята численних шаф.

На пiдвiсних полицях лiворуч зберiгалися манускрипти в палiтурках iз лiлльськоi шкiри з огидними на вигляд скрепами; праворуч – склянки iз зiллям та екстрактами. У деяких склянках щось виразно ворушилося. Один iз двох масивних столiв мав вiдносно звичний для ока вигляд. Стiльницю окупували купа сувоiв, мармурове прес-пап'е, схоже на iнструмент ката, i чорнильниця у виглядi роззлючено-го камелопарда.

«Вмочати перо в рогату голову верблюда, мабуть, цiкаво…» – оцiнив Конрад смак панi Кукiль.

Другий стiл займала чудова конструкцiя – ряд дзеркал, встановлених пiд несподiваними кутами одне до одного, пара свiчок на павучих нiжках, оповитих тонесеньким срiбним павутинням. У центрi композицii на тринiжку спочивала куля-обсервер.

Над нею ворожила хазяйка кабiнету.

– Сiдайте, колего. Я вже закiнчую. Стомилася, як генiй на побiгеньках. Кулька, на додачу до ушкоджень, виявилася закриптованою.