Обитель героїв

Крiм гуркоту, Конрадовi вдалося розчути вiддалений зойк i дзенькiт розбитого скла. Вiд слiпучого спалаху барон замружився. Коли зiр повернувся, очi почали немилосердно сльозитися. Ритм змiни картин став рваним, мозаiчним. «Сарабанда» перетворилася на божевiльний танець менад. Зеленавi краплi полум'я вiддiлилися вiд рук чоловiка в хламидi, вiялом розлетiвшись у пiтьмi за вiкном. Мить – i чарiвник лантухом осiв на пiдлогу. У дверях зали рубався один iз квесторiв, примудрившись затримати на порозi цiлу зграю нападникiв.

Два клинки, довгий i короткий, сiкли невтомно.

Змазаною плямою майнула тiнь: вовк? собака? – збила iншу тiнь, що ввiрвалась у вiкно. Обидвi котяться по пiдлозi. Спалахи, морок, вiдблиски. Рознесене в друзки крiсло. Крупно: перекинутий шандал. Арбалетний болт глибоко врiзався в стiну. Безвiльна рука на бiлому килимi; лише рука – незрозумiло, вiдрубана, чи тiло просто не потрапило в «зiницю» обсервера. На порозi впав лицар-захисник; топчучи його, неяснi постатi вдираються до зали.

Облич не розiбрати. Обер-квiзитор мимоволi зiтхнув вiд розчарування. Метушня в кутку. Це жiнка зi строгим обличчям. Мабуть, Лайза Вертенна, вiльна метальниця з лiцензiею. ii руки з нелюдською швидкiстю снують вперед-назад: два човники в новомодному ткацькому верстатi. Щось летить, влучае, схиблюе… Збоку вiд Лайзи опиняеться незграбний силует.

Короткий змах.

Немов пiдкоряючись наказовi, жiнка падае на колiна.

Полум'я вихоплюе з темряви обличчя. Це Герман. Лютi зблиски сталi.

Двое виконують танок смертi, стрiмко наближаючись до кулi-обсервера; iхнi тiла застилають весь огляд. Миготiння тiней. Покривало, зiткане з iмли, падае, тече по поверхнi кулi, заступае картину.

Кiнець.

Нi! Бароновi здалося, що вiн сам вiдчув удар. Всерединi срiблястого павутиння жалiбно застогнали. Завихрила чорно-бiла круговерть. Напевне, куля випала за вiкно – або ii викинули, прагнучи розбити. Якщо викинули, то зробив це не чужий маг. Маг прихопив би корисну й небезпечну рiч iз собою.

Нарештi круговерть зупиняеться.

Темнi патьоки (кров? кров Германа?!) залили мало не всю кулю. Лише праворуч угорi залишився фрагмент зображення. Колесо воза. Купка людей швидко вантажить тiла…

Убитi? Пораненi? Полоненi?!

Поруч болiсно охнула Генрiетта Кукiль. Конрад обернувся до вiгiли й першоi митi розгубився, що траплялося з ним нечасто. Обличчя Генрiетти – воскове, з блакитними струмочками вен на скронях – застигло посмертною маскою.