Обитель героїв

– Якщо ви думаете, що чин укупi з цими дурними шаблями допоможуть вам…

Не витрачаючи часу на розвiдку, вiн кинувся вперед, молотячи шаблею, як цiпом. Барон вiдступав, тримаючи дистанцiю. Лише двiчi вiн прийняв клинок на клинок, вiдводячи атаку вбiк. Дзенькiт, iскри вiд удару металу об метал ще бiльше розохотили юного Лефевра. Корнет вирiшив, що весь попереднiй спектакль було розiграно, аби заморочити йому голову й змусити вiдмовитися вiд дуелi з цим маленьким фанфароном. Нiчого, зараз ми покажемо, хто тут мильна булька, нишпiрка нещасна, а хто – гордiсть легкоi кавалерii…

Ось, значить, вам, добродiю, з розмаху – «голуб сiдае на праве плече».

А ось, значить, вам, добрордiю, «голуб сiдае на лiве плече».

А ось, добродiю, «мама цiлуе в чоло». Коротко, вiд лiктя.

З «чолом» вийшла неув'язочка. Коли корнетовим «голубкам» не вдалося загидити плечi барона, Конрад зробив короткий крок назад i вбiк, переводячи шаблю по дузi вiстрям до землi. У Кримхiльди на хрестовинi зсередини крiпився «палюх» – пласке кiльце з металу, розкуте в щиток, що захищав великий палець.

– Ляпсус! – вдоволено прорекла шабля, смачно припечатавши знизу зап'ястя корнета. – Маемо честь повiдомити про незаперечний факт. Овiдiю, записуй: наша свiтлiсть осоромила корнета Франца Лефевра один раз!

Стилос швидко застрочив по таблетону. Написанi рядки, виникаючи на воску, спалахували темним полум'ям i зникали невiдомо куди, залишаючи чисту поверхню.

Прапорщики дружно позадкували, творячи знаки вiд пристрiту.

– Досить? – запитав барон, дивуючись, звiдки шабля знае iм'я запального корнета. Поiнформованiсть спецарсеналу в найрiзноманiтнiших питаннях давно була темою для розмов у середовищi квiзиторов. – Пропоную вважати дуель закiнченою…

– Нiзащо! – видихнув Лефевр i кинувся в бiй.

По краю галявини з акацiй облiтало рябе листя, байдуже до дуелянтiв.

* * *

Карету барон перед початком дуелi вiдпустив, про що тепер добряче жалкував. На околицi не те що агiтатора – звичайного вiзника не пiймати. А до «Притулку героiв» з пiвгодини тупати доведеться.

Смерком.

По вибоiнах.

День видався важким. Обер-квiзитор втомився, як гонча, що загнала дюжину лисиць. З тiею лише рiзницею, що вiн ще нiкого не загнав. Ну хiба що сiм разiв знеславив зухвалого корнета проти одного-единого непрямого сорому в гомiлку.