Обитель героїв

Хто вiн такий, щоб суперечити бажанням короля?

Знатнiсть роду фон Шмуцiв, що боролися пiд стародавнiми прапорами Гйорта Засновника, чин i ранг Конрада, а також близьке знайомство iз прокуратором Цимбалом цiлком виправдовували запрошення в таке високоповажне товариство. Навiть якщо взяти до уваги оманливу легковажнiсть ситуацii. Вчителi фехтування вiдзначають, що найважче битися без штанiв, а голому – взагалi майже подвиг. Тут, у термах, всi були без штанiв, голi та розслабленi, привiтнi та усмiхненi. Але терпкий аромат бою витав у повiтрi.

Дивно, але трагедiя в «Притулку героiв» викликала реакцiю, порiвнянну зi спробою державного перевороту.

– Не будемо ходити манiвцями, бароне! – король чудово зрозумiв думки обер-квiзитора i ще раз посмiхнувся, пiдбадьорюючи нового гостя. – Нiч i без того стомила нас… Скажiть, у вас е версiя зникнення квесторiв?

– Загибелi, ваша величносте, – делiкатно, але твердо виправив Конрад. – Думаю, що голова Тихого…

– Коннi!

У голосi прокуратора Цимбала кривея м'який докiр.

Мовляв, тон був запропонований i прийнятий. Мiняти його тепер на казенний у самовiльному порядку – зайве.

– Даруйте, ваша величносте. Я мав на увазi, що шановний Месроп, скорiш за все, встиг повiдомити вам про записи, виявленi в кулi-обсерверi. І про зчитування залишкових еманацiй аури, героiчно початому вiгiлою Кукiль у моiй присутностi.

Товстун Месроп кумедно пiдвiв плечi.

– О, бароне, ви просто рiжете мене без ножа… Зiзнаюся, я не вивчив рапорту панi Кукiль належною мiрою – мене вiдволiкли iншi справи.

Генрiетта ризикнула без пiдготовки зчитувати еманацii?!

– Ризикнула.

– Це заслуговуе нагороди. І що?

– У возах, що вiд'iхали вiд «Притулку героiв» пiсля сутички, лежали мерцi. Так сказала вiгiла, а в мене немае пiдстав iй не довiряти.

– Виходить, квестори загинули… – тихо, самими губами, шепнув бойовий маг Просперо. – Ми розглядали й цей варiант. Але, вiдверто кажучи, я сподiвався…

Король жестом перервав мага.

– Версiя, бароне! У вас вона е?

– У мене вона була, ваша величносте.

Вiдразу пiсля перегляду даних обсервера в палатах Тихого Трибуналу.

– Яка саме?

Це було в характерi Едварда II: брати бика за роги. Придворнi лизоблюди за голову хапалися: як можна належною мiрою улестити його величнiсть, якщо невгамовна величнiсть вимагае вiдразу перейти до справи? А справи, окрiм вихвалянь, може, i немае зовсiм…

– Порушення орденського Заповiту й «Пакту про нейтралiтет». Надмiрна активнiсть Чорного Аспiда.