Обитель героїв

У гнiздах екзотичноi

скриньки лежали пилочки нiгтьовi й полiрувальнi, паличка для задирок, жезл iз апельсинового дерева для зсування кутикули, малi ножицi та п'ять флаконiв з лаком.

Обер-квiзитор першого рангу, згiдно зi Статутом, повинен бути взiрцем для наслiдування. А вiдвiдування цирульнi, самi бачите, не завжди можна довести до логiчного кiнця.

Конрад фон Шмуц не зважав на забобони. І смiявся, коли йому казали, що стригти нiгтi в суботу – прикмета або майбутнiх втрат, або приходу коханого. Але зараз, у шостий день тижня, поганяючи ворону кобилу до провулка Усiкновiння Глави, вiн був схильний визнати наявнiсть у забобонах зерна iстини.

Гарний настрiй барона як рукою зняло.

Залишався прихiд коханого.

* * *

Готель заздалегiдь оточили лiктори, розiгнавши роззяв, нечисленних тут, на околицi, такоi ранньоi години. Зупинивши кобилу на розi, Конрад розглядав мiсце подii здаля, не кваплячись наблизитися. Старий метод початку слiдства, неодноразово перевiрений на практицi.

Першi мiркування, а точнiше – вiдчуття та передчуття, невиразнi, напiвсформованi, як зародок в утробi матерi, несуть у собi прообраз майбутнiх знахiдок i вiдкриттiв. Головне – не поспiшати, не давити бульбашки-дурнички, що спливають на поверхню. Згодом, перебродивши в казанi глузду, нiсенiтниця перетвориться на вино розумiння.

Барон знав, що схильний до сентиментiв i псевдопафосу. Ну то й що? Це теж частина методу. Як i вiдданий йому цинiзм, що чекае своеi черги в засiдцi.

Фасад i парадний пiд'iзд «Притулку героiв» не справляли враження сцени, де вiдбувся фiнальний акт трагедii. З каштанiв, що росли вздовж провулка, мирно обсипалися плоди – твердi, немов з обпаленоi глини. Один каштанчик трiснув найближчого лiктора-охоронця по макiвцi: бiдолаха зняв кiвер, аби витерти рукавом спiтнiле чоло, i тепер ображено вертiв головою. У лазуровому мундирi, пiдперезаний червоним поясом, огрядний, розчервонiлий i спiтнiлий вiд трудiв праведних, лiктор чудово доповнював картину ранньоi осенi.

Осiнь… Жовте, багряне, темно-зелене листя… Лiкторiв кiвер – темно-синя лопасть iз сукна, обшита яскраво-червоним галуном; плюмаж з рудого пiвнячого пiр'я, латунна кокарда. Палiтра щедрого живописця. Ага, ось i перша невiдповiднiсть.

Готель категорично не вписуеться в пейзаж.

Вiн чорно-бiлий.

Лiхтарi при входi: злiва – чорний, зi змiею, що обвилася навколо стовпа, справа – бiлий, увiнчаний оптимiстичним голубом.