Обитель героїв

Навряд чи родинi Лефевра було б приемно зберiгати в родовому склепi крижану статую хлопчиська, щодня стежачи, щоб не розтанула…

– До вас кур'ер, ваша свiтлосте!

Голос цирульника вивiв Конрада iз задуми. Є народна прикмета: кур'ер у вихiдний – чекай неприемностей. А народ, вiн даремно не скаже.

– Депеша? Усне послання? – допитувався барон з очевидним роздратуванням.

– Депеша, ваша свiтлосте.

– Нехай увiйде й зачитае.

– Вголос?

– Звiсно, вголос.

– А якщо там службовi таемницi? – нiгтяр розхвилювався й навiть зробив бароновi трiшки боляче, смикнувши шпателем.

На щастя, шпатель не зачепив службового стигмата, виколотого в улоговинцi мiж великим i вказiвним пальцями правоi руки Конрада. Звiсно, на щастя не для самого барона, а для роззяви-цирульника. Сокира в пучку рiзок, право карати й страчувати, – емблема Всевидющого Приказу – належала до тих зображень, що цiлком здатнi самi постояти за себе. Знаючи це й пам'ятаючи про спадкову запальнiсть фон Шмуцiв, бiдолаха-нiгтяр побiлiв, як крейда.

– Пробачте великодушно, ваша свiтлосте! Ми – люди маленькi…

У душi Конрад не гнiвався на цирульника за докучливiсть. Якби був обер-квiзитор на мiсцi не цивiльного реттiйця, а бiженця-нелегала, то й поготiв не хотiв би виявитися свiдком таемниць Приказу. Але брати депешу в розпаренi руки, ламати печатку, псуючи все задоволення вiдвiдин цирульнi… Мимохiть Конрад помiтив, що майстер-стригунець призупинив роботу над перукою i чекае, напружено зiщулившись. Із-за штори, що вiдокремлювала салон вiд лабораторii шиньйонiв, блиснуло каре око власника цирульнi.

– Гаразд, – змилостивився барон, iдучи на компромiс. – Нехай кур'ер увiйде, розгорне депешу й пiднесе менi до очей. Я сам прочитаю. Без розголошення, так би мовити, таемниць.

Бравий кур'ер виник як на помах чарiвноi палички. Сургуч печатки хруснув, аркуш пергаменту розгорнувся iз глузливим шурхотом.

«…негайно прибути… – розбирав Конрад знайомий витончений почерк, похмуро усвiдомлюючи, що його вихiдний день закiнчився, не почавшись, – до мiсця подii… провулок Усiкновiння Глави, будинок чотири, готель „обитель героiв“… слiдчий наряд у складi дюжини лiкторiв вислано… провести огляд iз стараннiстю… цим завiряю…»

І пiдпис.

Вiльгельм Цимбал, прокуратор Всевидющого Приказу.

Перед вiдходом, як розраду, барон придбав у раболiпного Іридхара новий набiр для манiкюру.