Обитель героїв

Хазяiн, вихований у схiднiй суворостi, регулярно нагадував працiвникам про принади змiiних ям i вiчну правоту клiентiв, тож скаржитися не доводилося.

А яка тут водилася огiркова олiя!

А яких п'явок ставили до скронь i на зап'ястки!

Думка про п'явок дивовижним чином нагадала бароновi про призначену на сьогоднi дуель iз зухвалим корнетиком Лефевром, названим сином полку кiнних пращникiв. Шмаркач, молоко на губах, рiденькi вусики, а туди ж! Уголос, в офiцерських зборах, розмiрковувати про переваги та недолiки працiвникiв Всевидющого Приказу, применшуючи першi й без мiри перебiльшуючи другi… Нахаба зволив зневажливо вiдгукнутися про розкриття «Справи мокрого виродка», за яку Конрад, обер-квiзитор огульно знеславлюваного Приказу, одержав перший ранг i подяку вiд прокуратора Вiльгельма Цимбала.

Мовляв, буйного манiяка, спiйманого на гарячому, при вчиненнi опору, зарубае кожен бовдур! А якщо ти не бовдур, як бiльшiсть Всевидющих, то будь ласкав узяти живцем i кинути до буцегарнi! Рубати ми всi вмiемо…

І корнет багатозначно опустив долоню на ефес шаблi.

«Хлопче! – сказав йому барон, не звертаючи уваги на шум зборiв, якi почасти подiляли смiховиннi погляди шмаркача. Падiння моралi давно не дивувало Конрада фон Шмуца. – Коли наступного разу я братиму манiяка, я неодмiнно звернуся до вас за порадою. Оскiльки сам у теорii не мастак, бо вiддаю перевагу сухiй практицi. А от вам, як i вашим товаришам по службi, котрих минулоi осенi неабияк вiдколошматили ятричанськi кожум'яки, я б рекомендував якомога рiдше розмiрковувати про чиюсь компетентнiсть…»

Шкода, наступнi пасажi, справжнi перли красномовства, так i не пролунали.

Корнет збуряковiв, пожбурив у голову барона кухоль iз грогом, промахнувся й довiв справу до дуелi. А оскiльки нанесення тiлесних ушкоджень працiвникам Всевидющого Приказу каралося стратою через заморожування, бароновi довелося вiдiслати посланця до спецарсеналу – замовити «секундантiв». Шаблi-торохтiлки, едина зброя, з якою квiзиторам усiх рангiв дозволялося виходити на поединки честi, без попереднього замовлення на руки не видавалися.

«Завтра ввечерi, хлопче, – тоном, здатним заморозити вискочку без суду та слiдства, кинув обер-квiзитор. – У час Бабака, коли сонце сiдае; бiля обителi Веселих Братiв. І прошу не спiзнюватися, я вам не дiвка на виданнi…»

Корнет чекати до завтрашнього вечора не хотiв, але його, зв'язавши й кинувши в куток, умовили розумнiшi товаришi по службi.