Пасербки восьмої заповіді

– Не знаю навiть, iз чого почати, Яне…

– З початку, Марто, з початку. Чула, мабуть, що на початку було Слово?

– З початку? Я порушила одну з наших Заповiдей, Яносику.

– Яку ж? – тонкi абатовi брови ледь помiтно пiднялися, але на обличчi при цьому не здригнувся жоден м’яз.

– Я перетнула дорогу Великого Здрайцi.

Цього разу Ян не змiг приховати свого хвилювання.

– Ти ризикнула помiрятися силою з Нечистим?!

– Так.

– І… що ж?

– Я украла в нього душу. Душу, яку вiн купив; душу, що належала йому за Правом.

Вiдтодi вiн шукае мене. Мене – i того, у кому тепер живе належна йому душу.

Пiсля цих Мартиних слiв у келii запала тривала дзвiнка тиша – лише коли знадвору долинули приглушенi удари дзвону, отець Ян отямився i тильним боком долонi витер зiпрiлого лоба.

– Але це неможливо! Те, що ти розповiдаеш, – це навiть не ересь! Це нiсенiтниця! Цього не може бути згiдно з догматами церкви; цього не може бути з позицiй здорового глузду; якщо в тебе негаразди з церквою i здоровим глуздом – цього не може бути, бо так учив нас наш названий батько Самуiл! У тебе попросту забракло б сили винести назовнi цiлу душу – коли припустити, що взагалi можна украсти загиблу душу в диявола!.

.

– Цього не може бути. Але це було. Менi справдi забракло сили, брате мiй Яне, i я серйозно надiрвалася пiд час крадiжки. Зараз я не спроможна викрасти нiчого бiльшого, нiж дрiбницю, що лежить на самiсiнькiй поверхнi, але тодi… тодi в мене iншого виходу не було, – просто вiдповiла Марта.

– І ти хочеш, щоб я допомiг тобi? Допомiг проти Великого Здрайцi?

– Коли я заблукала в Кривому лiсi, саме ти, Яносику, знайшов мене й привiв додому. Коли ти бився iз шафлярськими хлопчиськами, я прикладала до твоiх саден подорожник. Тепер ти абат, багато хто вважае тебе святим, хоч це, напевно, й не так. І ти – наш. До кого менi було ще йти? Батько старий… Якщо ти менi не допоможеш, то бiльше нiхто не допоможе.

– Але я не знаю, чим тобi допомогти! Хiба що запропонувати виiхати в Рим чи постригтися в черницi… разом з тим, хто носить украдену тобою душу.

Марто, я зроблю все, що зможу, – хоча й сумнiваюся, що хтось iз людей здатен допомогти тобi, навiть Його Святiсть. Але для початку я мушу хоча б довiдатися, ЯК це вiдбулося!

– Гаразд, отче Яне. Я все тобi розповiм. Ти слухав сотнi сповiдей – вислухай же й цю.

Роздiл другий

1

Баронеса Лаура Айсендорф, дружина Вiльгельма фон Айсендорфа, шалено подобалася чоловiкам.