Пасербки восьмої заповіді

Мелодiя запального танка вогнем хлюнула по корчмi, але нiхто з нечисленних вiдвiдувачiв i гадки не мав пройтися гоголем рипучими мостинами – дай Боже, у присутностi старого князя-самодура спокiйно дожувати й допити й непомiтно зникнути з його очей!

Хiба що жiнка середнiх рокiв у найвiддаленiшому закутку, незвично смаглява й довгоноса як для тутешнiх мiсць, спершу забарабанила пальцями по столi та весело притупнула – але, оглянувшись, знову заходилася коло баранячоi печенi, що парувала в пузатому горщиковi.

Бiля нiг жiнки, уткнувши носа в ii поношенi, але ще мiцнi чобiтки, лежав здоровенний рябий пес. Праве вухо його було вiдiрване в якiйсь давнiй бiйцi, i тепер замiсть нього нервово здригався потiшний волохатий обрубок; зате друге, неушкоджене вухо незалежно стирчало, немов собацi хотiлося почути в тiй музицi щось свое, дуже важливе й незрозумiле для стороннiх.

Янош Лентовський пiдсунув батьковi миску зi смаженими в олii пирiжками й огледiвся, нудьгуючи.

Погляд княжича ковзнув по двох заiжджих торговцях – тi стиха обговорювали своi гендлярськi справи, – побiжно затримався на слiпому скрипалi, що послужливо скалився в нiкуди, погладив широкi принаднi стегна служницi, яка нагнулася за упалим рушником, i нарештi уперся в смагляву жiнку.

Вона пiдвела очi на молодого Лентовського й посмiхнулася до нього спокiйною привiтною усмiшкою.

– Циганка? – неголосно спитав княжич Янош, звертаючись бiльше до самого себе.

Хоч як дивно, жiнка почула його запитання й заперечно похитала головою.

– Тодi хто?

Жiнка розвела руками й ще раз посмiхнулася, немов це мало якось пояснити ii походження.

Княжич Янош i далi розглядав дивну гостю. Одягнена вона була теж не так, як одягалися мiсцевi жiнки: замiсть багатьох спiдниць, напнутих одна поверх одноi, наче капустяне листя, та бiлоi розшитоi сорочки з безрукавкою, на цiй був чоловiчий чорний каптан, пiдбитий стриженим хутром, iз-пiд якого визирала, знову ж таки, чорна сорочка, заправлена в короткi шкiрянi штани до колiн.

«Нi, не циганка, – упевнився молодий Лентовський. – Тi по пуду всiляких цяцьок на себе чiпляють, а ця… Та й не вiзьметься Йошка циганок у себе пiдгодовувати. Ач, яка чорна! Вiдкiля й узялася така?»

Інтерес до жiнки так само швидко згас, як i виник; княжич позiхнув i потягся до глека з вином.