Пасербки восьмої заповіді

Марта вже майже добралася до власного тiла, наполовину втягшися в нього, як черепаха в панцир, несподiвано вiдчула зовсiм поруч щось живе, тепле, воно скиглило, прагло iй допомогти – але невидима пуповина мiж нею та Мовчуном обiрвалася; непритомнiючи, Марта з останнiх сил потяглася до щирого живого тепла й вiдчула, як Мовчунова душа розривае ii та йде геть, падае в цей теплий колодязь, що гостинно промениться лагiдним добрим свiтлом…

Вона нiколи не народжувала.

Тому не знала, на що це схоже.

* * *

Здаеться, вона отямилася майже вiдразу. Тiло болiло, наче Марта справдi тягла на собi Джоша, у ротi вiдчувався солонуватий присмак кровi з прокушеноi губи. У кутку хтось хрипко стогнав, видно, теж приходив до тями.

«Джош?!» – надiя спалахнула й згасла. Тiло Джозефа Воложа лежало поряд, мертве, заклякле й порожне. А в кутку… у кутку приходив до тями Великий Здрайця! Свiчка немилосердно чадила, але морок трохи розтанув, i стало видно силует худого чоловiка: вiн стояв навколiшках i витирав обличчя своiм беретом.

Марта насилу примусила себе встати, похитнулася, непевно ступила до дверей. Щось вологе м’яко тицьнулося iй у руку, Марта ледь не скрикнула, але вiдразу збагнула, що то – собачий нiс. Вона машинально нагнулася, щоб попестити пса по головi, побачила, як судомно стискаеться горло Одновухого, як болiсно клекоче його паща, нiби пес хоче заговорити, хоче, але не може… лапи його розповзалися, як у щойно народженого щеняти, – i божевiльний здогад холодним лезом прохромив Мартину душу.

– Джоше, за мною! Ходiмо! – коротко наказала вона й на ватяних ногах пiшла-побiгла до коня, що мирно пасся на луцi. Треба було поспiшати, поки Великий Здрайця не отямився остаточно. Схоже, ТАМ йому теж добряче дiсталося.

Услiд жiнцi та собацi летiв стогiн уперемiш iз захопленими прокльонами.

10

Вони залишили Вiдень на свiтанку, потайки, як злодii. Та вони, власне, злодiями й були.

Марта не знала, куди вони вирушили, але якийсь iнстинкт погнав ii на пiвнiчний схiд, через рiвнини Словаччини, угорський Лiптов i далi – уздовж лiвого рукава Чорного Дунайця до Нижнiх Татрiв.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/genri-layon-oldi/paserbki-vosmoyi-zapovidi/) на ЛитРес.