Пентакль: Збірка

– Завтра починаеш допомагати менi з клiентами, – задихаючись, кинула Нюрка в рiдну спину. – Я одна не справляюсь. Зрозумiв, Бiм?

– Зрозумiв, Бом, – вiдповiла спина.

Чоловiк перетнув кiмнату, мимохiдь пригорнувся до Нюрки плечем i подався у ванну.

– Бом, куди ти подiла мою бритву?! – через хвилину закричав вiн. – Вiчно в тебе нi арапа не знайдеш…

Вона йшла в магазин за продуктами й посмiхалася. Усе було добре. Чоловiк прочухався, зараз iз клiентом працюе – любо дивитися. Кашпiровський з Чумаком в одному флаконi! Погода була святковою, сонце пiдморгувало з неба, перехожi посмiхалися чарiвнiй маленькiй жiнцi.

Зараз купимо сиру – пряного радомира, чоловiк цей сир любить, майонезу вiзьмемо «Європейського», зеленi, i такi сирнi трубочки зварганим – пальчики не оближеш, а з лiктем вiдкусиш!

– Якi люди! На ловця i звiр бiжить…

Сьогоднi гребiнь у Інокентiя був синiй у лимонну цяточку.

– Ганно Павлiвно, ти б у офiс заглянула? Розмова е.

– Знову опiвночi?

Гарний настрiй стрiмко танув, як пломбiр на сковорiдцi.

– Навiщо опiвночi? На вiдмiну вiд стороннiх людей, спiвробiтникiв ми приймаемо з десятоi до сiмнадцятоi у буднi. Обiдня перерва з першоi до другоi. Сподiваюся, повiсткою викликати не доведеться? Бувай, бабонько!

Інокентiй пiдморгнув Нюрцi, наслiдуючи Шарапова з «Мiсця зустрiчi», i рушив далi ходою розгвинченого кiборга.

В очах потемнiло – чи сонце за хмаринку зайшло, чи яснiсть буття по потилицi торохнула. Дурна ти, Нюрко, ох, i дурна! Роззява найостаннiша.

Зареестрували, кажеш? У базу внесли? І з тих пiр пруха тобi пiшла косяком? Вiрно кажеш, як на сповiдi. А чи думала ти, дурна бабо, чим за фарт свiй, за везiння-натхнення платити будеш? Що цей ковен, чи як його, з тебе мае? Якi податки за турботи бере, якою валютою?! Мабуть, неспроста твiй благовiрний захандрив, розхворiвся, запив, уже й на той свiт одним оком косувати почав. А ти впоперек пiшла.

Перебiгла дорiжку.

А вже ж за пiввiку перевалило, бабонько. Пора б i порузумнiшати трохи.

Адже вiдомо: Якщо в якомусь мiсцi щось додасться, то в iншому неодмiнно на стiльки ж зменшиться. Ломоносов, здаеться, сказав. Зi школи запам’яталося.

Догану влiплять? З занесенням? Премii позбавлять?

Ой, навряд чи! Не та контора.

Нiколи нi в Бога, нi в чорта, нi в пристрiт-приворот, нi в роги-копита не вiрила, а отут аж пiт пройняв. Ноги пiдкосилися; добре, лавочка поруч виявилась – звалилася не неi Нюрка, очi заплющила, сидить, намагаеться вiддихатися.