Пентакль: Збірка

Думки в головi тарганами бiгають, метушаться, вихiд шукають.

Не вiддам.

Чоловiка не вiддам.

Сама вляпалася, сама i розсьорбаю.

Брати таксi вона не стала. На старому, деренчливому трамваi дiсталася до цирку, вiдтiля довго йшла пiшки, заспокоюючи нерви. Казеннi пятиповерхiвки, у народi iменованi «хрущами», у цьому районi мiста мирно сусiдили з приватним сектором, де, у свою чергу, розкiшний особняк iз презирством виставляв балкони над скособоченою розвалюхою.

День був сiрий, як тамбовський вовк.

Звернувши на Грекiвську, Нюрка сповiльнила крок. Автозаправка. Будинок пiд знос. Якийсь завод, з бетонною огорожею з «колючкою» зверху, клином iде всередину, у невидиму, гучну просторiнь. Приватний стоматологiчний кабiнет доктора Артемчука. Над входом – зуб у солом’яному канотье пританцьовуе на кривих, могутнiх коренях. Щаслива посмiшка зуба довiри не викликала. Ага, ось i номер 38.

Двiр i будинок викликли нудоту. Вишневий запах гарного тютюну в коридорi випарувався, замiсть нього пахло пригорiлою манною кашею.

Постукавши i дочекавшись вiдповiдi, Нюрка ввiйшла в знайоме примiщення.

– Здрастуйте, Ганно Павлiвно, – сказав клерк за японським столом. Строгий костюм з маленькими, напiввiйськовими лацканами, шовкова краватка, манжети слiпучо-бiлоi сорочки схопленi запонками з агатом. На головi – фетровий капелюх. Хоч зараз бери на рекламний щит: «Ми примножимо вашi заощадження!».

– Добрий день…

Нюрка зверталася в основному до знайомоi бегемотихи Валюхи, про всяк випадок iгноруючи строгого клерка.

Але клерк не витерпiв, зiрвав капелюха, ляснув фетром об стiльницю i закричав скривдженим козлетоном:

– Нюрок! Подруга днiв моiх суворих! Ти чого, блiн?! Забурiла?!

– Чернець?!

Знайомий гребiнь розвiяв усi сумнiви.

– Для тебе, подруго, Інокентiй Інокентiйович. У кращому разi – Кеша. Правда, що зустрiчають по одежинцi…

– Кiнчай балабонити, – осмикнула блондинка блазня. Дивлячись на Валюху, Ганна Павлiвна раптом збагнула загостреним вiдчуттям: хто тут насправдi головний.

Головний, незважаючи на жирнi тiлеса, лялькове личко i негарне плаття з рюшами. Легко уставши вiд комп’ютера, блондинка буквально пролилася мiж столами, попутно вiдваживши потиличника колишньому панку, i зупинилась перед гостею.

Вiд Валюхи тягло такою привiтнiстю, такою щирою прихильнiстю, що Нюрка машинально заусмiхалася, i кожен ii зуб, включаючи протези, також заусмiхався окремою посмiшкою, немов на вивiсцi стоматолога Артемчука.