Пентакль: Збірка

Свого баштана в родини не було, у селi вирощували тiльки гарбузи, а купувати солодощi на базарi батько вважав балуванням. Нiмцевi володiння дiтям було велено обходити десятою дорогою. Омелько й обходив; тiльки iнодi, проiжджаючи мимо, накидав повiд Рудоi на гiлку старого дуба бiля дороги i швидко, щоб нiхто не побачив, забирався майже на саму верхiвку.

Вiдтiля був видний баштан – квадратне поле, де просто на землi задумливо лежали темно-зеленi кавуни, кожен розмiром з голову дорослого чоловiка. Здавалося, iх нiхто не охороняе; Омелько намагався уявити чортiв, як вони ходять з вилами уздовж огорожi, але в сонячному свiтлi чорти видумувалися якiсь нестрашнi.

От коли на полi з’являвся рудий нiмець у куцому каптанчику, у панських штанях i начищених до блиску чоботях – отодi справдi бувало моторошно…

Але нiмець з’являвся рiдко. Частiше видно було сторожа – вусатий, стрижений «пiд макiтру», завжди похмурий i злий. Оглядав баштан – i повертався в сторожку. Цього сторожа добре знали всi хлопцi в окрузi – вiн мiг потягнути батогом нiзащо.

Одного разу пастушки, заговорившись, присiли перекусити пiд самою межею панського лiсу, де найсуворiше було заборонено збирати хмиз. Хлопцi i не збирали, вони навiть за межу не встигли перебратися, але вусатий сторож розсудив по-своему: налетiв верхи, став батожити, до кого мiг дотягнутися, а Омелька, наймолодшого, загнав у кут – спиною до огорожi, лицем до верхiвця, куди подiтися?

Добре, що Омелько тодi не розгубився. Юркнув пiд ноги коневi й вискочив з того боку.

Ризикував, звичайно, та як iнакше?

Цей сторож дуже не подобався Омельковi, i, дивлячись на нього з гiлки дуба, хлопець зiтхав i супився.

Руда iржала внизу i смикала повiд, Вороний, стоячи поряд, непокоiвся, та й дорогою от-от мiг хтось пройти чи проiхати. Омелько злазив з дерева, обдираючи долонi, знову видряпувався на спину Рудоi i продовжував шлях, думаючи про кавуни i ще про те, чи е у нiмця собаки. Чи можна справдi кавуна викотити? Вдень не можна – поле як на долонi.

А вночi? Якщо повзти тихенько, а перед тим побризкатися святою водою i взяти в дiда оберiг вiд чортiв?

* * *

– Нащо тобi оберiг? – запитав дiд.

Омелько почав плести щось, нiби батько незабаром збираеться вiдправляти його з Вороним у нiчне, а якщо iхати повз старий млин уночi, то неодмiнно побачиш чорта, i з цiеi нагоди саме потрiбний оберiг. Дiд скинув бровами – Омелько замовк на пiвсловi.

– Ти, хлопче, хрестися, коли привидиться, – суворо сказав дiд.