Шлях меча

Придаток харзiйця вже присiдав, пружинячи на врослих у землю ногах, i менi довелося щосили рвонути руку свого Придатка вгору й навскоси праворуч, бо iнакше заiжджий Звитяжець легко зумiв би знести верхiвку тюрбана мого Придатка, що, за Законом Бесiди, означало б мою поразку.

Вiн, певно, зовсiм недавно приiхав у столицю, iнакше не розраховував би закiнчити Бесiду зi мною iз першого ж змаху. Якщо я й поступався харзiйцевi в гнучкостi (а хто iм не поступаеться?!), то у швидкостi ми могли потягатися – i цього разу не на його користь.

– Чудово, Прямий! – продзвенiв гiсть iз Харзи, завiбрувавши вiд зiткнення й задоволено називаючи мене безособовим iм’ям. – А якщо ми…

Вiн змарнував час. Я вiдкинув балакучого харзiйця вбiк, тодi легко смикнув долоню мого Придатка, його слухняне тiло вiдреагувало миттево, припадаючи на колiно – i я двiчi простромив плащ харзiйського Придатка впритул до плеча й правого лiктя, вiдчувши на собi палючий дотик чужоi й далекоi плотi.

Обидва рази я тiсно припадав до тiла Придатка – спершу плазом, а тодi лезом; i на тендiтнiй i вразливiй шкiрi не залишилося навiть подряпини.

Щонайменше нерозумно псувати чужих Придаткiв, якщо iх так складно пiдготувати для достойноi служби Звитяжцевi. Втiм, самовпевнений харзiець мiг би вибрати собi й кращого носiя…

…Уже виходячи з провулку, я згадав, що по завершеннi Бесiди забув назватися Звитяжцевi з Харзи, i пошкодував про це. Нiщо не мусить стати на завадi ввiчливостi, навiть зайнятiсть або роздратування.

Я – прямий меч Дан Г’ен iз Мейланьських Звитяжцiв на прiзвисько Єдинорiг.

2

Повернувшись додому, я пiднявся у верхню залу, зачепився одним кiльцем пiхов за гак i пригорнувся до улюбленого мехлiйського килима, забувши переодягтися. Всi моi думки були зайнятi дивною зустрiччю за вежею Аль-Кутуна, тому легким внутрiшнiм поштовхом я вiдпустив Придатка, який одразу вийшов iз зали, поправивши по дорозi начiпнi грати запаленого камiна.

Менi треба було побути на самотi.

Я вже дуже давно нiкуди не виiжджав iз Кабiра, i тут мене знали достатньо добре, щоб не влаштовувати подiбних випробувань – i вже тим паче мало хто ризикнув би ось так, мимохiдь, без належних церемонiй утягувати Єдинорога в шаленi Бесiди. Такi забави добрi замолоду, коли тiло трiпоче вiд надлишку енергii, i спрага пригод туманить свiдомiсть молодого Звитяжця.

Ах, юнiсть, юнiсть, чому ти так любиш сперечатися й доводити?..