Шлях меча

Чимось есток Заррахiд нагадував свого нинiшнього Придатка – сухого й костлявого, з темним невиразним обличчям i пiдкреслено прямою спиною.

– До вас гiсть, Вищий Дан Г’ене! – шанобливо схитнувся есток, на мить стаючи вертикально. – Накажете прийняти?

– Хто?

Я не чекав гостей.

– Подiбний до сонця сяючий ятаган Шешез Абу-Салiм фарр-ла-Кабiр! – протяжливим брязкотом вiдгукнувся есток, не залишаючи менi вибору.

Накажете прийняти, одначе…

Шешез Абу-Салiм, ятаган iз панiвноi династii, фактично був найупливовiшим клинком у бiлостiнному Кабiрi; i вже, ясна рiч, вiн був не тим гостем, якого можна не прийняти.

Коли я кажу «найупливовiшим» я маю на увазi саме вплив, а не майстернiсть. Пiд час Бесiд або турнiрiв рiд i статус Звитяжця не вiдiграють жодноi ролi, i менi не раз доводилося схрещуватися хоча б iз тим же Заррахiдом, причому вимуштруваний дворецький поза службою був умiлий i нещадний Бесiдник. Ми зовнi трохи скидалися один на одного i, правду кажучи, колись я переймав вiд Заррахiда не лише манери.

Але вiддамо належне – якщо за майстернiстю родовитий ятаган Шешез Абу-Салiм фарр-ла-Кабiр i не входив у першу дюжину столичних Звитяжцiв, то в другу вiн уходив напевне, i це було вже неабищо; хоча найчастiше Абу-Салiм усе ж ухилявся вiд Бесiд iз упливовим кланом Нагiнат Рюгоку або з Вовчою Мiтлою i ii подругами, вiддаючи перевагу суперникам свого зросту. І в цьому я був iз ним заодно, хоча й не завжди. А останнiм часом – далеко не завжди.

– Накажете прийняти? – повторив есток.

Я ворухнув китичками на голiвцi мого рукiв’я, погоджуючись, i Заррахiд вiдвiв свого Придатка вбiк, звiльняючи прохiд.

Важкий Придаток Абу-Салiма, обвислi й закрученi з кiнцiв вуса якого нагадували перевернену гарду гордовитих стилетiв Ларбонни, урочисто наблизився до моеi стiни, тримаючи на витягнутих руках царственого Шешеза. Потiм вiн трохи постояв, поблискуючи золотим вишиттям парчевого халата – я звернув увагу, що й сам Шешез Абу-Салiм одягнув сьогоднi пiхви з фарбованоi пурпуром замшi з тисненням трилисника i восьмигранним лакованим набалдашником, – i за мить ятаган Шешез привiтально прошемрав, опускаючись на сандалову пiдставку для гостей.

Висiти Абу-Салiм не любив – як у всiх ятаганiв його роду, центр ваги Шешеза змiщався дуже близько до розширеного краю клинка, через що ятагани, якi висять на стiнi, мають трохи незграбний вигляд.