Шлях меча

Звичайно, тут у мене не було кусунгобу – але я подумав, що Той, хто чекае мене в раю, не образиться, якщо на порозi дверей, що ведуть до нього, цього разу буде лежати не ритуальний нiж, а мiй меч Дан Г’ен на прiзвисько Єдинорiг.

Але, здаеться, Той, хто чекав мене в раю, все ж образився: бо коли я взяв меча в лiву руку й повiльно пiднiс його лезо до горла, зрозумiв, що не зможу.

І нiхто на моему мiсцi не змiг би!

Не для того був викуваний кiлька поколiнь тому Єдинорiг, як i iншi родиннi мечi Анкорiв Вейських, щоб позбавляти життя свого нинiшнього власника.

Щоб обiрвати Пiвденну галузь роду Анкорiв.

Рука моя по-зрадницьки затремтiла, i я опустив меч. Нi, смертi я не боявся – менi вже нiчого було втрачати; але це було вище вiд страху смертi й гострiше вiд бажання пiти.

Я мiг пiти – але не так.

І я зрозумiв, що Той, хто чекае мене в раю (або десь iще – не знаю!), поки що не хоче мене бачити.

Я скорився.

Я бiльше не робив таких спроб.

6

…На дев’ятий день (або це був десятий?.

. не пам’ятаю…), коли Коблан у належний час з’явився в мою темницю, щоб продовжити своi до смертi обридлi спасеннi бесiди, я заявив йому, що в мене е найвище доручення емiра Дауда, що е спецiальна булла на мое iм’я, i якщо коваль негайно не випустить мене, вiн буде вважатися державним зрадником з усiма наслiдками, що з цього випливають.

Пiсля цього, не звертаючи уваги на трохи сторопiлого Коблана, я впав на лiжко, вiдвернувся обличчям до стiни, i одне вухо закрив здоровою рукою, а iнше щiльно притиснув до подушки – щоб не чути бiльше Кобланових марень.

Якийсь час Коблан мовчав або говорив доволi тихо, i я його не чув. А потiм я вiдкрив одне вухо й почув приглушене:

– Не знаю, не знаю… Запитаю в Друдла – а там побачимо…

7

Наступного ранку дверi розчинилися, i в кiмнату влетiв сяючий Друдл, розмахуючи якимсь об’емистим сувоем. Із усього маху блазень бухнувся менi в ноги, проiхавши по пiдлозi кiлька лiктiв i мало не збивши мене.

– О великий i мудрий дурню Чене Анкоре з настiльки ж славного роду Анкорiв Вейських! – гугняво закричав блазень, продовжуючи крутити в мене перед носом своiм згортком.

 – Дозволь вручити тобi найвищий фiрман сонцесяйного емiра Дауда, щоб ти у своiй несказаннiй дуростi використав його за призначенням, – тут Друдл чомусь зробив паузу, – i виявив усiх найлютiших ворогiв славного Кабiрського емiрату!

Волаючи все це, блазень заходився розвертати принесений згорток.