Шлях меча

– Чудово! – щиро зрадiв Шешез, i менi раптом здалося, що ятаган за ширмою невимушеностi приховуе справжню мету свого приходу, i що зараз я погодився не лише вiдвiдати Церемонiю Посвяти, але й на щось таке, на що, може, й не варто було погоджуватися.

Хiба мало в мене клопоту?.. Харзiець цей незрозумiлий, Мiтла ось поiхала i коли повернеться – невiдомо, а тепер ще й неждана любов дому фарр-ла-Кабiр до мейланьцiв…

– Просто чудово! Бо на таких урочистостях iржавiеш вiд нудьги! Ти обов’язково приходь, Єдинороже, розповiси нам що-небудь цiкаве… Пам’ятаеш, твiй брат, Великий Да-дао-шу вашi перекази полюбляв розповiдати, доки не поiхав додому? Про походи Диких Лез, про пiдземну кузню Нюринги, про мертвих Звитяжцiв iз завше теплим лезом… як ви iх називаете? Одзвитяженi, здаеться?

– Тьмянi.

Тьмяними iх називають…

Це вирвалося в мене мимоволi. Не та була тема, щоби запросто бряжчати про неi пiсля заходу сонця. Шешез мае рацiю – у давньому Мейланi вiрили в багато чого, на що бiльшiсть Звитяжних емiратiв зволiли заплющити очi або вдати, нiби заплющили… а ось менi нiяк не вдавалося.

Та й очi – iх Придаткам заплющувати звичнiше, а в Мейланi кажуть: «Вiд страху в пiхви не сховаешся».

Шешез не знав, чому мiй старший брат Да-дао-шу, поруч iз яким i Шешез, i гiгант Гвенiль здавалися не такi вже й великi, минулого лiта спiшно покинув усi справи в Кабiрi й повернувся в Мейлань. Я й сам не чув послання вiд наших старiйшин, яке й висмикнуло Великого Да з Кабiра.

Вирiшили, певно, що молодий Єдинорiг…

А ще Шешез не знав, через що тринадцять нащадкiв найзнатнiших Мейланьських родiв – Єдинороги – Г’ени, Сивi Пелюстки та единий спадкоемець Орлиного Кiгтя, меч-гак Цзянгоу —свого часу залишили батькiвщину i виiхали безоглядно. Я i Да-дао-шу – в Кабiр, меч-гак Цзяньгоу – в Хiну, iншi – хто куди…

Та й не треба йому про це знати. Я небагато знаю, як молодший в роду – дещицю, радше здогадуюсь, – а Шешезовi воно взагалi нi до чого.

– Так, справдi, – Шешез задоволено потерся об ложе пiдставки, викладене тришаровою повстю.

 – Тьмянi, звичайно! А я чомусь нiяк не згадаю… у Фархада запитував – не вiдповiдае. Геть старий, певно, став! Власну тiнь навпiл розрiзати хоче. Та гаразд, це справи родиннi… то ти приходь, Єдинороже, приходь обов’язково!

…Ще близько години ми базiкали про рiзнi свiтськi абищицi, а тодi Шешез Абу-Салiм ураз став збиратися додому, немов згадав про щось невiдкладне.