Шлях меча

– У Хаффi, на вiдкритому турнiрi, – мимохiть сказав ятаган, доки його Придаток уставав iз-за стола, поправляючи червоний пояс на чималенькому черевi, – з Кривим Киличем Енгром неприемнiсть сталася. Ти ось його не знаеш, а в нього Придатка зiпсували. Усерйоз. Сам розумiеш, шабельнi клани – вони гарячi, iм молодi Придатки потрiбнi, а тут праву ногу геть вiдрiзали. Вище колiна. І самого Кривого Килича надщербили…

– Хто? – холонучи, перервав я, забувши про пристойнiсть. – Може, хтось iз недосвiдчених, учора кованих? Нi, дурницi кажу, iх на вiдкритий турнiр i не допустили б, на першiй же рубцi вiдсiюють!.

. Або бувае, що яка-небудь алебарда у свого Придатка хворобу прогледiла…

– Бувае, – сяючи, ухилився вiд прямоi вiдповiдi фарр-ла-Кабiр. – Усяке бувае. Он i в Дурбанi теж… Бувае – це коли ранiше, причому так давно, що й не згадати; а було – це коли майже зараз, сьогоднi чи принаймнi вчора…

І не доказав.

– На Посвяту приходь, – додав вiн уже вiд дверей. – Ти розповiси, ми розповiмо… дивись, i час веселiше мине.

Залишившись сам, я уявив собi Щербатого Килича, тодi подумав про те, яке воно – тепле й тьмяне лезо, – i до ранку мене мучили жахiття. Менi снилися зiпсованi Придатки. Я вiдчував приторно п’яний запах червоного вина, яке хлище з розрубаноi плотi.

Придаток Чен усю нiч просидiв над глечиком, i я не проганяв його iз зали.

4

Уранцi, в серединi четвертоi сторожi, я послав Заррахiда з дорученням довiдатися точний час Посвяти в Абу-Салiмiв – учора так i не запитав про це в Шешеза – i заодно послухати свiжi мiськi плiтки.

Заррахiд був не найкращий збирач плiток, зате мiй есток умiв миттево вiдсiвати лушпиння балачок вiд рiдкiсних зерен iстини – а це зараз хвилювало мене найпаче.

Я сподiвався виловити в каламутнiй рiчцi вигадок форель сенсу, як iнодi казав Тризубий Кра, що в години дозвiлля полюбляв бити вертку срiблясту рибу в пiнявих гiрських потоках Айера i Бек-Неша на пiвнiчному сходi вiд Кабiра.

Пишномовство було нинi в модi. Заразна, вiдверто кажучи, штука… Я з жалем вiдзначав, що навiть у Бесiдах Звитяжцi все частiше вiддавали перевагу не коротким i ясним випадам i не ударам без замаху, а довгим фразам iз безлiччю вивертiв i двозначностей. На жаль, столичнi звичаi волiють бути кращi…

Не минуло й пiвтори сторожi, як есток повернувся й доповiв, схвально поплескуючи спiтнiлого Придатка ефесом по стегну, що в Кабiрi нi про що не базiкають.