Шмагія

Андреа згадав про своi обов’язки, тричi з вивертом глянув на кожного охоронця через лiве плече; у випадку з Т’яденом на даху вiн ледь не скрутив собi шию. Далi сплюнув, тупнув по плювку черевиком, – i гвардiя радiсно задихала.

Завтра зранку треба буде повторити, iнакше нюх повернеться. А самому доведеться терпiти ще i цей кошмар. Учитель Просперо перед вiд’iздом натякнув, що шоста частина палiтурок за труди вiдiйде особисто Мускулюсу, для персональних трактатiв з теормалу, чи пак теорii малефiцiуму. Нi за сучий хвiст потерпаемо, друзяко!

Особиста бiблiотека була мрiею чаклуна.

Зокрема, з дуже простоi причини: атестат мага вищоi квалiфiкацii вiзувався Колегiумом Волхвування виключно за наявностi в здобувача вищезгаданоi бiблiотеки.

– Та чого ж ви на вулицi стоiте? Ганьба, сором на всю Ятрицю!

Кривенька ладна була розплакатися.

– Гостi мнуться, в дiм не йдуть… Гукнути татуся?!

– Вибач, Цетинко, – Мускулюс вiдчув укол сумлiння. – Зараз…

Вiн озирнувся. Вулиця була порожня.

Навченi досвiдом, жителi Фарбiвноi слободи делiкатно дозволяли замовникам зникнути в обiйстi Швелерiв. Хiба чесна дружина чи мудра матiнка випустить зараз на вулицю хоч благовiрного чоловiка, хоч синочка? Щоб рiдненький з глузду з’iхав? Щоб отримав по зашийку кийком для лупцювання? А не кийком приголублять, то столичний чаклунисько попсуе рибоньку: не лiзь, куди не кличуть! Ондечки вiконницi попричиняли, молодички-розумницi…

На розi, пiд старою акацiею, дiти гралися в пiску.

Дiвчинка з кiсками щохвилини бiгала до рiвчака з цеберком, а двое товстих, суворих з вигляду малят зосереджено лiпили пасочки. Їм допомагав худорлявий парубiйко лiт сiмнадцяти, до вух замурзаний липким «тiстом». Розмахуючи руками, нiби вiтряк, вiн визначав мiсце, куди життево необхiдно було поставити чергову ляпку. І дуже сердився, коли дiти помилялися. Напевне, мiсцевий дурник. Таких дiвки зовсiм не ваблять, хоч iз Лiлля, хоч iз небесних садiв. Розташування пасочок мимохiдь зацiкавило Андреа, вiн навiть узявся машинально поеднувати iх уявними лiнiями, але суворо обрубав сам себе. Якби зараз завалилося склепiння гроту Семи Няньок i вибралося на бiлий свiт Жахливе Дитя, щоб змотувати свiт у клубок для плетiння, – все одно чаклуновi було б нiколи займатися всiлякими дрiбницями.

– Гвардiе, до мене!

Капрали стали обiч карети. Т’яден зiскочив iз даху, довго длубався ключем у заклятому замку; нарештi розчинив дверцята.