Шмагія

Якусь хвилину нiчого не вiдбувалося, по тому на сходинку опустилася вузенька нiжка.

– Я перша!

– Нi, я перша!

– Я найперша! Сама!

– Ах ти шльондра!

– А ти повiя!

– А ти! А ти…

– Обидвi ви дурепи, а я перша!

– Тримай ii! Гюрзель, хапай за волосся!

Мускулюс зiтхнув i прийшов на помiч.

Інакше лiлльськi дiвки нiколи не вибралися б iз карети. Нiжна голубиця, й та озвiрiе, якщо в шiстнадцять рокiв тебе продадуть не знати куди за тридев’ять земель – линяти. Зазвичай за мiсяць до того, як почнуть линяти, знаменитi уродженки Лiлля ставали навдивовижу ненажерливi, зате нижнi видiлення в них припинялися зовсiм.

Що нiяк не сприяло полiпшенню вдачi.

Якби на те Мускулюсова воля, вiн би зроду не зв’язувався з цими красунями. Але майстер Леонард теж, мабуть, не вiд того був, щоб провести рештки днiв своiх у розарii, а не в смородi дубильних ночов. У кожноi роботи своi недолiки. Однi думають, що магiя вся суцiль принади та забави. Тицьнеш iх пикою в купу флюiдiв, коли демон рветься назовнi з «Лебединоi Пiснi», або змусиш прибирати в клiтцi за василiском у сезон «пiвнячоi слiпоти» – лаються…

– Любi дiвицi! Першою виходить Гюрзель.

Слiдом – Химейра. За нею – Емпуза-молодша…

– Чому?!

– Я перша! Чули? Я перша!

– А я тебе вкушу!

– Любi дiвицi! Я сказав: першою виходить Гюрзель…

– А ти, дурню, стули пельку!

– Вкушу, вкушу, вкушу…

– Любi дiвицi! У мене е великий батiг iз волячоi шкiри. Зазвичай я ним поганяю коней, коли кваплюся. А зараз я нiкуди не кваплюся.

Ще в мене е трое гвардiйцiв, здатних вправлятися з батогом добу без перерви. Навiть якщо першу шкiру цi брутальнi чоловiки зiпсують, мене цiлком влаштують наступнi п’ять шкiр, що залишаться на кожнiй iз вас. Але я добрий i зла не пам’ятаю. Отже, першою виходить…

– Чули, не глухi!

– Вiдкуси собi язика!

– Іди, Гюрзель, нехай тебе батогом першу…

Бiдна кривенька Цетинка з жахом дивилася на це неподобство. Коли Мускулюс був тут, супроводжуючи лейб-малефактора Нексуса, вона проводила лiто з бабусею в Пшибечанах i не застала гостей.

А ще ранiших приiздiв Цетинка, тодi ще дитина, практично не пам’ятала. Нiчого, нехай звикае. Їй iз лiлльськими пустунками тиждень кукурiкати, не менше. Линятимуть, зважаючи на непрямi ознаки, за два-три днi, далi промивання голля, мездрiння, зазолювання, топтання в товтiлках i барабанах… Втiм, пiсля золiння можна iхати й вертатися пiзнiше, по готовi сувоi.

Хоч якась радiсть.