Шмагія

SPATIUM I

Сонет про сонет

(зi збiрки «Перехрестя» Томаса Бiннорi, барда-вигнанця)

Ридаймо, друзi, бо нiма сонета!

Дiд з’iхав з глузду, зовсiм, геть здурiв,

Мiшок кiсток – точнiш, мосластих слiв! –

Вчорашнiй день, затерта вщент монета,

Шахрайський чек. Як нежива планета,

Вiн ще летить, але мiльйон чир’iв

Роз’iв печiнку. Гострий зiр орлiв

Не знайде там життя. День канув в Лету,

За днем – i нiч. І кисень, що горiв,

Завiсу зсунув. Кам’яна комета

Живiша за сонет. Ми на горi

Поезii чекаем на поета,

Щоб врятував сонет… Комахи, ми

Не в змозi бачить лiто посеред зими.

CAPUT II

«Цей град був дивний: скверни зло страшилось жителiв зело, але знаходило шпарину…»

По обiдi чаклун перевiрив охорону, для надiйностi пiдморозив «крижаний дiм» i вирiшив зробити легкий променад. Але спочатку сховався на задньому дворi, суворо звелiв не порушувати його самотностi й годинку витратив на вправи.

З боку це здалося б чимось диким: вiн роздягся до пояса, i, потужний, мiцно збитий, стояв нервеухомо, впираючись лобом у паркан.

Живе уособлення народноi мудростi: «Буцався бичок iз дубом!» Або, якщо бажаете, пародiя на руденнського «Мислителя», легендарного сторожа пекельноi брами, виставленого для огляду в публiчному вертепi Рудда. Лише по тiлi перебiгав сильний дрож, залишаючи за собою плями «гусячоi шкiри»: литки, гомiлки, потiм раптом зашийок, живiт…

Затрусилося лiве стегно пiд оксамитом штанiв, заправлених у панчохи.

Здригнулася сiдниця.

Пiт стiкав по спинi чаклуна, солоний, трудовий пiт. Якби випадковий чароплiт здумав «облизати» Вишнi Емпiреi над цим районом Ятрицi – вiн був би вражений тремором мани в центрi Фарбiвноi слободи. Мабуть, вирiшив би: колеги по Високiй Науцi дикого грифона живцем бiлують! Школа Нихона Сивочола, до якоi мав честь належати Андреа Мускулюс, використовувала для волхвування не вульгарну брутальнiсть елементалiв, не верткiсть ноометрiв-гармонiкiв, що паразитують на Стрижнi Стихiй, не позикову гидоту некротiв, за яку потiм доводиться страшно платити Нижнiй Мамi з надлишком.

Нi, послiдовники Нихона вiддавали перевагу використанню чистих тiлесних сил, дарованих при народженнi, накопичуючи ману, як атлети накопичують мiць для пiдняття гир i розривання ланцюгiв.

Мабуть, кожен iз нихонiанцiв мiг пiдняти коня. Якби схотiв.

Зазвичай вони не хотiли.

Каменем спотикання в цьому методi була втома. Атлет пiсля ряду болiсних вправ – ганчiрка, та й годi.