Шмагія

Ви хочете його заарештувати? Вам потрiбна моя допомога?!

Здоровань саме спустошував черговий кубок мiцного. По мокрому рум’янцi його щiк градом котилися сльози.

– Це Якоб Гонзалка, архiварiус ратушi. Два… нi, вже майже три днi тому зникла його дочка. Іскра Гонзалка, шести лiт вiд роду. Батько прийшов до «Кульгавого Мiрошника» напитися з горя.

– Я малефiк. Розшук людей поза моею компетенцiею. Звернiться до ясновидцiв. Замовте лягавого волхва iз приватноi служби. Або просто вишлiть на пошуки патрулi з собаками.

– Ви дозволите менi скiнчити?

Сказано було чемно, але настiльки твердо, що Андреа вiдчув миттеве замiшання. Мовчки кивнув, налив собi кминноi; не дивлячись, сипнув солi, розколотив. Випив без задоволення, немов Веселий Брат.

– Я забув вiдрекомендуватися. Ланд-майор Ернест Намюр iз Кошицьких Намюрiв.

– Андреа Мускулюс. Консультант лейб-малефiцiуму.

– Радий знайомству. І запевняю вас, – ландвер’ер розщiбнув верхнiй гачок мундира, смикнув волячою шиею, – що ми зробили все необхiдне.

Патрулi з найкращими чеширськими хортами, ясновидиця… Мелiс дуже розумна вiдьма! Не те, що столичнi витiвницi, але iй людину знайти – що менi кухоль пива хильнути. На жаль, анiнайменших слiдiв. Як у воду впала. Втiм, Ляпунь-водяника Мелiс теж притисла: дiд присягаеться, що дно чисте…

Із хвилину чаклун сидiв мовчки, нашвидку прикидаючи, куди могла подiтися дочка молодого архiварiуса. Щоб нi хорти, нi вiдьма, нi героiчний ландвер… Вирiшила прибитися до цирку? Кочiвнi шагри звабили? Навряд чи.

Згинула в лiсi? Вiдьма б зачула, що життя припинилося. Якщо розумна баба, то й мiсце загибелi вказала б. «Малий народець» пустуе? Вiд собак вони людину заховають, вiд ясновидицi – нiколи… Некромант у Чурих повiз, для «Страстей по Вiвторку»?! Дурницi. Це в казках некроти дiтей мiшками тягають. І нащо iх, шмаркатих, красти, коли на будь-якому невiльницькому ринку хоч легiон голопузих, бери досхочу… Знову ж таки, чужа мана в кожному разi слiд залишить. Якщо тiльки вiдьма не цiлковита дурепа. Або якщо вона не в змовi з викрадачем.

– Прошу пробачення, якщо ненароком скривджу, – Андреа нахилився до ланд-майора. Вдихнув палючий запах вина й ще чомусь ялиновоi смоли. – У вас, пане офiцере, в Ятрицi рiзанини не трапляеться? На вулицях уночi не грабують? З пiдпалами все гаразд?

– До чого ви хилите, майстре чаклун?

– До того, що зникла одна дитина.