Снулль вампіра Реджінальда

А згодом, про що коханiй дружинi знати не належало, венатор мав сумнiвне задоволення оперувати молодого аристократа. Видаляти менталпухлину невiдомого характеру й походження – вороговi не побажаеш.

Вiдпочили, називаеться. Розважилися.

Цiкаве в тебе, люба моя, уявлення про вiдпочинок.

– Отже, так, – пiдсумував вiн твердим, як йому здавалося, голосом. – Завтра на свiтанку я iду до Брокенгарца. Знехтувати обов’язком венатора й особистим запрошенням курфюрста Леопольда я не можу. Ти залишаешся вдома й готуешся до захисту магiстерського дисертату.

Через дванадцять днiв…

– О-о!

– …щонайбiльше через два тижнi я повернуся. В нас буде пiвтора мiсяця для занять. Годi, суперечку закiнчено.

Фортунат плекав мало надiй, що владний тон подiе на дружину. Руда Мелiс, у дiвоцтвi – ятрийська вiдьма, була не з тих, кого можна втихомирити вольовим натиском. Скорше навпаки. Але – дивна рiч! – дружина схлипнула й повернулася до люстерка, передумавши сваритися далi.

– Це дуже небезпечно? – запитала вона пiсля тривалоi (хвилини пiвтори, не менше!) мовчанки.

 – Я маю на увазi Вальпургiналii?

– Не буду лукавити, люба. Мiж такими людьми, як ми, немае мiсця для неправди, – сувора зморшка залягла межи бровами мисливця на демонiв. – На два днi й три ночi мiсто стае здобиччю…

– Чим-чим?

– Я хотiв сказати, що Брокенгарц вiдкриваеться для вампiрiв i перевертнiв, iнкубусiв та суккубарiв, ламiiв та iгiсiв. Для iхнiх обрядiв i оргiй. Для чорних банкетiв, на яких калiчкишпiльмани грають на вiдтятих кiнських головах смичками, змайстрованими iз котячих хвостiв.

Вальпургiяни iдять щурятину без солi, п’ють вiдвар мухоморiв iз коров’ячих ратиць-довбанок i коять усiлякi бешкети. Як ти вважаеш, це схоже на салон маркiзи П’емпеналь?

Мелiс тихенько схлипнула.

– Навряд чи, – погодилася вона, припудривши носика. – В салонi маркiзи iдять перепелiв i п’ють iз кришталю. А шпiльмани грають на скрипках роботи Гоццi. Їйправо, на мiсцi курфюрста Леопольда я давно звiльнила би Брокенгарц вiд цього лиха.

Невже так важко вiднадити погань?

– Неможливо. Традицiя, гори вона синiм полум’ям! Ще курфюрст Бонiфацiй Вiдважний, Леопольдiв пращур, пiдписав договiр iз пустельником Вальпургом, iнкубусом-розстригою. Вiдтодi жоден лорд Брокенгарца не ризикнув вiдмовитися вiд чергових Вальпургiналiй. На щастя, це вiдбуваеться не щороку. Зажди, зажди…

Вiн випростався, грiзний i обурений.