Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

«Ви збираетеся iхати?» – з цiкавiстю запитав Вiдповiдальний Спiвробiтник, який раптом став схожим на людину. Нi, чесно вiдповiв я. І виправився: думаю, що нi. Хiба якщо танки на вулицях… «Вас гнобили?» – у Вiдповiдального Спiвробiтника пробився легкий, майже невловний акцент. Або просто натяк. Нi, чесно вiдповiв я. І не дуже ревно виправився: ну, не особливо…

«А навiщо ви тодi подали документи?!» – Вiдповiдальний Спiвробiтник схилився до мене, щоб уважно роздивитися мое обличчя. Нiби дивовижну рибу в акварiумi.

Не знаю, чесно вiдповiв я. Мама дуже просила, а дiд старенький, його засмучувати не можна. Ось i подав.

Адже все одно не приймете.

Зовнi, вислухавши нашу бесiду, вся черга дружно поставила менi дiагноз: дегенерат. І дарма. Я здобув жаданий ними статус, «вiдповiдно до розд. 207 (с) Закону США про Іммiграцiю i Нацiональнiсть (INA), з урахуванням поправок…», а бiльшiсть iз цих досвiдчених, битих, заздалегiдь готових на будь-якi пiдступи прохачiв залишилася нi з чим. Вiдтодi й до цього дня (слава заокеанськоi бюрократii!) я отримую регулярнi нагадування: «Якщо ви в такий-то термiн… будете позбавленi… вашi данi…»

«Поминальнi епiстоли», смiеться Наташка.

Я дегенерат. Я викидаю епiстоли у смiтник.

Бiжи, Лоло, бiжи…

Абсолютно не уявляю, що робитиму за океаном. Жити на допомогу? Кому я там здався iз моею професiею, точнiше, з повною ii вiдсутнiстю?! Інодi, матюкаючи життя за марноту марнот, направду розумiю: iнакше я вже просто не зможу iснувати. Вода для щипавки, бруд для черв'яка – ось що таке для мене щоденна метушня, гризня, безглузда самодiяльнiсть i посиденьки з такими ж бiдахами, як я сам.

Вiднiми – здохну.

Думаю, патрiотизмом тут пахне менш за все.

Егоiзмом пахне.

– Денис знову прогуляв школу, – сказала Наташка. Я спиною вiдчував ii погляд: напружений, очiкувальний. – Менi дзвонила завуч.

Намагаючись вiдмовчатися, ховаю конверт у бюро. Вдаю, нiби порпаюсь у паперах. Як на те, пiд руку не трапляеться нiчого путнього, окрiм старезного вiрша, написаного до народження сина.

«Тiлi-бом, тiлi-бом, йде пологовий обертом…» Папiр потерся на згинах, чорнило вицвiло.

Давно минулi днi…

– Ти абсолютно не займаешся дитиною. Вчора вiд нього пахло пивом.

Вечiрнiй моцiон. Наталi треба скинути напругу дня. Насправдi Дениско не такий вже й поганий. Вчиться нормально. Ходить на карате: я поряд з ним – немiчна нiкчема. Леонiд Петрович, Денисiв тренер, дуже добре про нього вiдгукуеться.