Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

Професiйне захворювання. П'ять хвилин пiд лампою, i я зiзнаюся у змовi з Шекспiром.

– Вдома зараз е хто-небудь?

– Є. Мають бути. Дружина, син…

– Подзвонiть додому. Хай дружина приiде, привезе вашi документи.

Телефон у них старий, чорний. Метал диска вiдполiрований до блиску; слухавка трiснула, i ii перев'язали синьою iзоляцiйною стрiчкою. Гуде, як Іерихонська труба. У цей антикварiат хочеться кричати до хрипоти: «Панно! Панно! Дайте Смольний!»

– Алло, Наташа? Це я… Що? З мiлiцii дзвоню, з вiддiлення… Ну чому вiдразу п'яний?! Нiчого не трапилося.

Свiдок я. Свiдок! Паспорт мiй привези – iм для протоколу треба… Потiм розповiм. Так, все гаразд. Живий, здоровий, тверезий, нiчого не накоiв… Одну хвилину! Матвiй Андрiйович, яке це вiддiлення? Номер i адресу скажiть, вона зараз приiде.

Коли кладу трубку на важiль, ловлю на собi спiвчутливий погляд пiдполковника.

– Продовжимо, Валерiю Яковичу. Гадаю, до приiзду вашоi дружини встигнемо закiнчити. Отже, розкажiть, як ви опинилися на мiсцi подii?

– З Будинку Офiцерiв повертався.

Ювiлейний концерт допомагав готувати. Засидiвся потiм з директором…

– А як опинилися в районi Нижньоi Гиiвки? Вам що, по дорозi?

– Там у дружини бабуся живе. Грошей iй хотiв занести. А тут цей тип… з кущiв…

– Ось тепер давайте докладнiше.

І я дав докладнiше.

Вже наприкiнцi розповiдi (Матвiй Андрiйович час вiд часу робив позначки на аркушi паперу) мене перервав вимогливий зумер телефону.

Пiдполковник зняв трубку, щось буркнув i потiм довго слухав, а я знiчев'я став оглядати кабiнет. Грубо бiлена стеля, стiни фарбованi емалевою «зеленкою». Пiд стелею – тьмяна лампочка без абажура, щiльно вкрита багаторiчними нашаруваннями пилу. Пара стiльцiв iз жорсткими спинками. У кутку – облiзлий сейф; iз замка, недвозначно засвiдчуючи втрату кимось пильностi, стирчить ключ. Завiска на вiкнi запнута недбало, без щонайменшого бажання приховати грубу прозу грат.

З особливою гостротою вiдчулося: часу немае.

Зараз зайде Берiя або Залiзний Фелiкс. Або Малюта Скуратов.

– …чудово! Що лiкарi кажуть? Днi три? У свiдомостi? Добре. Буде йому завтра нотарiус, так i скажи. Залишайтеся чергувати в палатi. Обое. Можете спати по черзi. Щоб живий був! У разi чого, всю лiкарню на вуха став. Вранцi вас змiнять. Все.

Пiдполковник бухнув трубку на важiль. На його повному, круглощокому обличчi сяяла усмiшка ситого кота.