Ваш вихід, або Блазнів ховають за огорожею

Несподiвано Матвiй Андрiйович пiдморгнув менi:

– А чи не прийняти нам iз вами, Валерiю Яковичу, по п'ятдесят крапель? Нiч у обох важка видалася, а головне – е за що. Ви, мабуть, добра душа, i поняття зеленого не маете, кого рятували?

– Не маю, – менi вдалося хитнути головою вiдразу ствердно i заперечувально. – Злочинець?

– Х-ха! – Матвiй Андрiйович уже чаклував над сейфом. На превеликий подив, дверцята вiдчинилися без щонайменшого скрипу. – Злочинець! Ми цього… цього фрукта четвертий рiк ловимо!.. Як у кiно, зар-разу… Серiйний манiяк-убивця на прiзвисько Скоморох – чистий Голлiвуд!

Із цими словами пiдполковник урочисто поставив на стiл пляшку дорогоi «Каховки».

Знову пiрнув до сейфу. Унаслiдок чого на столi з’явилися двi чистi чарки, лимон i поламана часточками (коли й устиг?!) плитка шоколаду «Цирк». Мiй ножик став у нагодi.

– За ним не менше десятка трупiв – продовжував розповiдати Матвiй Андрiйович, вправно вiдкоркувавши пляшку. – Але ж що головне: почерк рiзний! Ну, давайте, – коньяк забулькав до чарок, я потягнув носом: аромат виявився вельми непоганим.

 – За успiх нашоi безнадiйноi справи! Ох, попив вiн моеi крiвцi…

Почаркувавшись, випили.

– …почерк, кажу, плавае. Студента-заочника ножем штрикнув, касирку з «Познанi» душив. Когось топив, потiм – тупi важкi предмети… Як ви: працiвник широкого профiлю. – Порiвняння пiдполковника викликае у мене легкий острах, але я вирiшую, що краще змовчати. – Аж поки додумалися другоряднi деталi зiставити! Виявилось, е-таки почерк.

Тiльки неявний. Потiм кiлька свiдкiв знайшлися. Ось тодi ми його Скоморохом охрестили. Вiн з жертвами чорт-зна-що розiгрував. Футболiсти з ДЮСШ буквально повз них крос бiгли, в Лiсопарку увечерi – посмiялися i далi рвонули. Вирiшили: актори п'янi дурiють. Ще по однiй? Свято у нас сьогоднi. Не щодня серiю береш. Ну що, рiдне мiсто може спати спокiйно?!

Дзiнь.

– Вам, мiж iншим, ще пощастило, що вiн у наручниках був i поранений. Коли його, гада, в'язали – вiн всю бригаду розкидав. Мало не пiшов.

З двома вогнестрiльними в корпус. Ну, е Бог на небi, е! – узяли Скомороха. Речдоки зiбранi, свiдки е… Менi зараз Стратичук по телефону доповiв: готовий чистосердечне пiдписати. Натомiсть, сучий син, нотарiуса вимагае. Заповiт скласти вирiшив. Ну нiчого, днi три, лiкарi сказали, протягне – буде йому нотарiус. І можна справу закривати. До речi, нагадаете ще раз, звiдки тi вiршi були?

– Якi? А-а… Шекспiр, «Отелло».

– Це де негр бабу свою душить?

– Так.