Вкласти душу

– Як завжди, Лайку? – спитав однорукий, почекавши, доки Лакемба звикне до сутiнку пiсля сонця, яке пражило назовнi.

Полудень диктував острову своi умови.

Старий кивнув, i Кукер хвицьнув дверi. Бреньчання гiтари стихло, i долинув брязкiт посуду – мексиканець-помiчник стрiмголов кинувся смажити бекон i заливати шкварки п’ятьма яйцями; смаки Старого Лайка не мiнялися стiльки рокiв, що до них звикли, як до регулярноi змiни дня i ночi.

Коротун у робi вiдiрвався вiд вмiсту чашки, яку вiн вивчав, сумно тримаючи перед самим носом, як всi короткозорi, тимчасово позбавленi окулярiв, i натомiсть втупився у Мбете Лакембу.

Якщо спочатку вiн явно припускав, що темна масна рiдина в чашцi рано чи пiзно перетвориться на каву, то зараз одному Богу було вiдомо, на кого вiн мав намiр перетворити розжирiлого старого.

– Добрий ранок! – коротун сумно пожував обкиданими простудою губами. – Мене звати Флаксман, Александер Флаксман. Доктор iхтiологii. Сiдайте, будь ласка, до мене, бо я скоро здохну вiд нудьги i не дочекаюся катера.

– Лакемба, – кинув старий, сiдаючи навпроти.

Приреченiсть свiтанку мало-помалу просочувалася досередини, i нiздрi жерця трiпотiли, ловлячи сморiд долi.

У бляклих очицях доктора Флаксмана спалахнули пiдозрiлi вогники.

– Лакемба? – перепитав вiн i навiть вiдсьорбнув iз чашки, чого ранiше зовсiм не збирався робити. – Мбатi Лакемба? Явуса але Соро-а-вуравура?

– Мбете Лакемба, – байдуже поправив старий.

 – Мбете, матангалi-мбете. Явуса На-ро-ясо. Туна-мбанга ндау лавакi. Оро-i?

Однорукий Кукер за шинквасомстойкою спохмурнiв i подлубався пальцем у вусi.

– У моему закладi говорять нормальною мовою, – буркнув вiн. – А хто хоче плюватися всякою поганню, хай вимiтаеться на вулицю.

Було помiтно, що коротун встиг неабияк остобiсiти Вiльяму Кукеру, який i без того не вирiзнявся поступливiстю; просто ранiше не знаходилося приводу присiкатися до доктора iхтiологii.

Кава йому не подобаеться, розумнику…

– Вiн запитав: чи не е я Лакембою з касти воiнiв? – старий навiть не обернувся до розлюченого Кукера.

 – І чи не належу до спiльноти «Тих, що збирають данину зi всього свiта»? А я вiдповiв, що вiд зачаття належу до касти жерцiв, матангалi-мбете.

– Саме так, – хихотнув коротун. – І ще ви додали, що у «того, хто випорожнюеться камiнням», препогана вимова. Думали, я не знаю дiалекту Вату-вара?!

Жрець промовчав.