Вкласти душу

Розчаровувати гордого зi своiх знань коротуна було нижче гiдностi правильноi людини – крiм того, тодi довелося б пояснювати, що у «того, хто випорожнюеться камiнням» погана не лише вимова.

За «ндау лавакi» на батькiвщинi Мбете Лакемби викликали на поединок у рукавицях, вкритих акулячими зубами.

Оро-i?

– П’ять рокiв, – похвалявся мiж тим Флаксман, – п’ять рокiв свого життя я вiддав вашим скелям, вашим бухтам i мiлинам, i в першу чергу, вашим таемницям, шановний Мбете Лакемба! Якби менi хто-небудь сказав тодi, що спливуть роки, мене змие за борт i я опинюся на забутому Богом i урядом Штатiв острiвцi, де зустрiну спадкового жерця зi спiльноти На-ро-ясо, «Тих, що керують акулами», – присягаюся, я розсмiявся б i плюнув йому межи очi!.

«А вiн розбив би тобi породисту пику,» – подумав Лакемба, схиляючись над яешнею, яку щойно поставив на стiл сяючий мексиканець.

Коротун раптово похлинувся словами, немов перший же проковтнутий Лакембою шматок став доктору iхтiологii поперек горла.

– Лакемба? – хрипко перепитав вiн. – Стривайте, стривайте… Туру-ноа Лакемба часом не ваша родичка?

– Це моя матiнка, – з поваги до матерi старий на мить перестав жувати i склав долонi перед лобом.

– Матiнка?! Але ж саме ii я просив… нi, благав дозволити менi побачити обряд iнiцiацii вашоi явуси! Той самий, про який згадував у своiх мемуарах падре Лапланте!.. на колiна навiть став – нi, й усе! Навiдрiз! Боже, ну чому ви, фiджiйцi, такi впертi? І чим я, доктор Флаксман, гiрший за францисканця Лапланте?!

«Тим, що бiлий Лапланте теж Мбете, як i я, тiльки називае Великого Нденгеi iнакше,» – жрець продовжив снiданок, марно намагаючись вiдсторонитися вiд базiкання доктора Флаксмана i викликаних ним спогадiв.

– Треба вам той обряд, – гмикнув iз-за шинквасу Кукер, дряпаючи нiгтем дерев’яну панель. – Маетеся дурнею…

На деревi залишалися ледве помiтнi свiтлi шрами.

– Ви не розумiете! Падре Лапланте писав, що члени явуси «На-ро-ясо» в день повнолiття пiрнають у бухту i пускають собi кров, приваблюючи акул! А потiм – знаете, як вони зупиняють атакуючого хижака?!

– Гарпунною рушницею, – фантазiя не належала до сильних сторiн однорукого Кукера.

– Дудки! Вони зупиняють акулу… поцiлунком! І та не тiльки полишае будь-якi спроби зжерти божевiльного, але й починае захищати його, якщо в бухтi з’являеться iнша акула!

– Гей, Пако! – що е сили заволав Кукер.