Захребетник

Дорожня перука до плiч, борiдка клинцем, роздiлена посерединi сивим пасмом; у правiй руцi – чорна тростина з набалдашником у виглядi пучка мiдних цвяхiв.

При шпазi, проте вiн не справляв враження чоловiка, який часто оголюе клинок. Але iронiчний прищур i твердiсть погляду ясно промовляли: чiпати цього пана – все одно що пiд сокиру пiдставлятися.

А коли б якомусь забiяцi здалося замало цих прикмет, то нахабу зупинив би багаж гостей. Купа валiз, баулiв, капелюшних коробочок i саквояжiв дрiботiла на павукових нiжках слiдом за власником, хижо клацаючи замками – й, без сумнiву, вiдважно кинулася б його захищати, якби маг потребував допомоги.

Дружини мага Джеймс не запам’ятав. Не личить дворянину витрiщатися на панi, наче вуличному роззявi. Ну, руденька, середнiх рокiв. Станом пишна, але з талiею. На любителя. Напевно, провiнцiалка, що зумiла за допомогою шлюбу перебратися до столицi. Теж чародiйка?

Навряд…

Занадто простецька на вигляд.

Залишивши Ахмета влаштовувати новоприбулих з усiма мислимими й немислимими зручностями, вiн покинув двiр пансiонату.

Минув конов’язь – точнiше, верблюдов’язь, якщо судити з кiлькостi горбатих велетнiв, що меланхолiчно жували жуйку. Мимохiдь пiдморгнув гарненькiй служницi – та несла повний глечик так, щоб пiдкреслити крутi стегна; у вiдповiдь пiймав грайливу посмiшку…

І пiшов вiдпочивати далi.

Вiдпочинок, кажучи по честi, – заняття надзвичайно втомливе. Хтось охоче вiддасть перевагу суворiй долi цiлодобового лiсоруба, аби тiльки не прилягти на тахту серед невiльниць та солодкоголосих чангирiв.

На тахту, панове моi, раз ляжеш, два ляжеш, i не встанеш, i лiс рубати не схочеш; дивишся, а життя пролетiло повз тебе.

Так i проциндриш увесь свiй вiк, сунувши троянду за вухо.

Нi тобi солоного поту, нi пальця, необачно вiдтятого сокирою, нi докорiв дружини, нi плачу малих дiтей, нi болю в спинi, нi безсоння, нi безкiнечного зведення кiнцiв з кiнцями, нi чесноi вбогостi на старiсть, нi спiльноi могили, залитоi вапном…

Жах!

А що вдiеш?! – iнодi доводиться й вiдпочивати, хай йому грець…

От i Джеймс Рiвердейл iз усiею вiдповiдальнiстю ринувся в запашну купiль кайфу.

Вiн затесався в юрбу цiнителiв бiля будинку суду, близько години милувався дервiшемкрутьком. Коли Джеймс пiдiйшов, дервiш уже крутився; коли вiдходив, той iще крутився. Схоже, до еднання з Абсолютом дервiшу залишалося рокiв двадцять. Поли одягу святоi людини кружляли з механiчною рiвномiрнiстю, повстяна шапка стояла сторчма.