Захребетник

Там вiн ситно повечеряв, потай очiкуючи пригод, але не дочекався, тож попростував у квартал Шовкових Вiй, до салону Берберiханум.

* * *

Неподалiк од кварталу бродили нiчнi сторожi з калаталами, маракасами й кастаньетами i здiймали страшенний галас. Кожнi двi хвилини вони сповiщали басом, якому позаздрив би заклопотаний продовженням роду iшак:

– Спiть, жителi славного Бадандена! У мiстi все спокiйно!

На думку Джеймса, спати за таких умов мiг хiба мрець, та й то не всякий. Але поблизу Ахметового пансiонату сторожi, на щастя, не бродили.

А тут – нехай кричать. Робота важка й шкiдлива: он, на вусатого горланя вже вихлюпнули горщик помий, бородатому скинули на голову кiшку, лисого затягли в пiдворiття, здерли чалму та, здаеться, лупцюють…

А потерпiлi на бойовому посту знай покрикували:

– Спiть, мешканцi славного Бадандена!

– Спiть, кому сказано!

– На добранiч!

Помешкання для приiжджих у цьому районi коштувало разiв у п’ятеро дорожче, нiж на околицях. Напевно, через неповторний мiсцевий колорит.

Дорогою до салону Берберiханум Джеймс заздалегiдь смакував тамтешнi втiхи. Салон йому рекомендував Ахмет, який знав про Баданден все чи навiть бiльше. Якщо вiрити Ахметовi, колись салон був гаремом поета Мушрiфи Хаммарi, улюбленця вiзира Назима Справедливого. Бажаючи пiдлеститися до всемогутнього вiзира, всякий прохач спершу дарував поетовi гарну невiльницю, навчену рiзноманiтних мистецтв: грi на лютнi й чанзi, спiву, танцям, а також умiнню вести втiшнi бесiди.

Але одного разу поет помер вiд чорноi заздростi, почувши «Касиду сяйва» альСамедi, а вiзира зарiзав хтось iз прохачiв, розлючений славнозвiсною Назимовою справедливiстю, – тож гарем залишився без чоловiка й заступника.

Становище врятувала головна дружина на ймення Берберiханум. Жiнка дiяльна й заповзятлива, вона змастила рипучi колеса влади медом хабарiв – i пiд ii керiвництвом учорашнiй гарем перетворився на салон та одержав лiцензiю на проведення розважальних симпозiумiв. Для особливо «просунутих» гостей при входi до салону встановили двi меморiальнi статуi – поета Мушрiфи та вiзира Назима.

За окрему плату живописецьпортретист мiг зобразити охочих у обiймах великих людей минулого.

Невдовзi салон зажив слави.

Модний вiн i донинi.

Згадуючи минулi вiзити до Берберiханум i злегка шарiючись, Джеймс завернув на вулицю Малих Карбувальникiв. Уже вiд рогу вiн заходився лiчити кроки – знiчев’я, щоб на хвилинку вiдволiкти увагу вiд приемних, але доволi пiкантних спогадiв.