Захребетник

– Розпочнемо?

Джеймсовi закралася пiдозра про найгiрше.

Варто було вижити на вулицi Малих Карбувальникiв, щоб тебе з якнайкращих поривань залiкували до смертi…

На щастя, ланцети й обценьки не знадобилися. Хiба що вузький шпатель для цiлющоi мазi. Лiкар оглянув рани, – вони вже почали гоiтися, задоволено покивав, бурмочучи собi пiд нiс якусь абракадабру, i ретельно видалив стару мазь. Потiм вiн покрив Джеймсовi порiзи шаром свiжоi – гострий запах зела заглушив аромат квiтiв, що долiтав крiзь вiдчинене вiкно.

Наклавши новi пов’язки, альБасанi дозволив пацiентовi одягтися.

– На постiльному режимi я не наполягаю, – поважно сповiстив вiн.

І раптом став дуже схожий на хлопчиськапомiчника.

З апетитом наминаючи поданий шпаком снiданок: гарячi коржi, козячий сир iз кiндзою i чудова кава, у якiй плавав збитий жовток, – Джеймс був би цiлком задоволений життям, якби не двi обставини. Першою та головною з них безумовно був рябий нахабазадерiй, який уник, – точнiше, ганебно втiк! – вiд справедливоi вiдплати.

Другим же було очiкування рахунку, який виставить турботливий хабiб за своi дорогоцiннi послуги.

Ще й снiданок додасть, можна не сумнiватися. Причому за цiнами найдорожчоi в Баданденi ресторацii. Не сказати, щоби хлопцевi було сутужно з грошима, а все ж…

– До вас гiсть.

Хабiб значливо здiйняв палець до стелi й додав:

– Офiцiйний гiсть.

– Запрошуйте, – кивнув Джеймс, допиваючи каву.

* * *

«Офiцiйний гiсть» мав вигляд, на Джеймсову думку, аж нiяк не офiцiйний.

Так одягаються чепуруни: малиновий халат iз золотими драконами, синiй черес iз китицями, темнолiловий тюрбан, шовковi шаровари того ж кольору та франтувата, гаптована бiсером узуванка з довгими загнутими носками. При чересi – кривий шамшер у пiхвах, iнкрустованих яшмою. На головi – чалма з ометом, що падае на лiве плече.

У правицi франт тримав агатовi чотки, що виказували в гостевi шанувальника творчостi альСамедi Проникливого.

Кожна намистина вервицi вiдрiзнялася вiдтiнком вiд iнших – це символiзувало один iз бейтiв знаменитоi «Касиди про Джерело Життя» уславленого баданденця:

– Роки шмагають, наче плiть, за спиною – мовчанка лiт.

Збирався вiчно я спiвати, та не помiтив, як замовк –

Тепер мене здушила клiть; зi шляху збився, впав у глiд.

Старий, дивлюся – смiх дитячий; бреду в юрбi – самотнiй вовк.

О, де надiя? Долi кпини! Колоди – ноги, сам – шкапина.