Захребетник

– Не треба, кажу…

– Що ви! Ви ж бо – гiсть Бадандена…

Салон Берберiханум не дочекався сьогоднi Джеймса Рiвердейла. А жаль! Ханум казала, що такого приемного парубка вона нiколи ранiше не зустрiчала, i якби не ii поважнi роки…

Що ж, смаку Берберiханум можна було довiряти.

CAPUT III

у якому ми знайомимося з одним хайльбашi, з будьякого погляду чудовою людиною, пишаемося любов’ю, що ii влада Бадандена проявляе до гостей мiста, i розумiемо, що вiд будинку хабiба до жаданоi помсти вороговi – значно бiльше крокiв, нiж хотiлося б…

Першi променi ласкавого зранку сонця прорвалися крiзь листя староi чинари навпроти вiкна.

Якби iстота, що лежала на величезному квадратному лiжкупуфi пiд шовковим балдахiном, була упирем чи, примiром, iгiсомсисунцем – вона б зо страху кинулася геть iз кiмнати, поспiшила би забитися пiд лiжко, або, спiзнившись, розпачливо завила б i обернулася на попiл, зiйшовши смердючим димом.

Однак зазначене створiння аж нiяк не було нiчною нежиттю.

Сонячного свiтла воно не боялося.

Хлопець заворушився в постелi, зiщулився, протираючи заспанi очi. Безбоязно, а радше iз задоволенням, пiдставив обличчя пiд тепле пещення свiтила, потягнувся, хруснувши суглобами, – й скорчив болiсну гримасу. Вчорашнi порiзи давалися взнаки. Те, що рана безпечна, аж нiяк не означае, що вона не болiтиме при необережному руховi.

Немов зачувши пробудження хворого, до кiмнати зайшов хабiб альБасанi. При свiтлi дня вiн виявився ще зовсiм не старою людиною. Сивина в цапинiй борiдцi лiкаря здавалося штучною. З ii допомогою хабiб явно намагався додати собi поважностi.

– Як спалося? Рани не турбували?

Рiдною Джеймсовою мовою лiкар володiв бездоганно, майже без характерного баданденського акценту. Мабуть, навчався в Реттii.

– Дякую вам, шановний. Я спав чудово.

– От i прекрасно! А все ж дозвольте вас оглянути.

Хлопець жартiвливо розвiв руками, пiдкоряючись лiкаревi.

І ще раз поморщився.

Хабiб картинно ляснув пальцями. У дверях з’явився його помiчник – хлопчисько, схожий на шпака, обтяженого почуттям важливостi власноi мiсii. У руках шпак тримав широченну тацю, на якiй парувала срiбна чаша з гарячою водою. Навколо чашi двома стосами лежали чистi бинти й рушники, громадилися флакони з мазями, зловiсно поблискував метал хiрургiчних iнструментiв.