Подорож ловеласа

Одне тiльки радуе – з сьогоднiшнього дня, я у вiдпустцi! Отже, посилаю всi проблеми подалi й на вiдпочинок.

Нарештi завершив iз писаниною. Можна йти – вiдсипатися.

Дмитрович з хлопцями бадьоро перевдягаються, а я продовжую сидiти немов прикутий до лави.

– Наш роботун так запрацювався, що й додому йти не хоче, – пiдколюе Грицько. – Може, Дмитровичу, я не буду перевдягатися? Краще за цього трудоголiка я все одно не спрацюю…

Дмитрович жартома штурхонув Грицька у плечi.

– Давай, давай – роздовбай! Перевдягайся! Нам ще пощастило, що на змiну Вiктора випав найбiльший кусiнь роботи, бо крутив би й ти болти-гайки до завтрiшнього ранку.

– А я б, на мiстi Вiктора, залишився, – не вгавав Грицько. – Повертатися у холостяцьку квартиру така нудота. По собi знаю.

– Нiчого. Скоро i його якась краля захомутае, – пiдморгуе менi Дмитрович. – Вiрно кажу? Пора визначатися – тридцятник на носi.

– Еге ж, – в’яло мотаю головою.

– Оце якраз його основна проблема! – зареготав Грицько.

 – Спробуй визначитися коли навколо товпляться одна одноi краща. Он, минулоi змiни, дзвонить якась: – Вiтю можна до телефону?

– Грицько вдало скопiював дiвчачий голос. – Довелося розкрити секрет, коли наш ловелас працюе. Я тобi не зашкодив?… – Це вже до мене.

– Все в нормi, – вичавив я, змусивши себе пiдвестися. – І як ви тiльки витримуете цього ляскотуна!

– Для контрасту i такi треба, – весело вiдповiв Дмитрович простягаючи на прощання руку.

– Бажаю добре вiдпочити.

– Не буде йому доброго вiдпочинку бо вiдпускного могорича не поставив! – у слiд менi горлае Грицько. Та я вже був за дверима i зiтхнув з полегшенням. Добре, що у моiй змiнi такого балабола нема. Хоча, якщо вiдверто, Валерiй не поступиться йому нi трохи у цьому. При кожнiй зустрiчi, аж iскри викрешують приколами один з одного. Та до Валерки, за шiсть рокiв у однiй змiнi, я вже звик, а до цього гицеля, не знаю, чи й змiг би.

Втома начебто трохи попустила.

Видно зарядився Грицьковою енергетикою. У тролейбусi навiть стрiльнув очима по бокам. Менi iнодi подобаеться затриматися поглядом на якiй-небудь симпатульцi, чекаючи на реакцiю. Якщо усмiхнеться у вiдповiдь – можна пiдiйти i продовжити спiлкування. Таким, нехитрим способом, частенько вiдбувалися досить цiкавi знайомства. Проте цього разу, чи вигляд у мене надто змучений, чи з якоiсь iншоi причини, але зворотнього зв’язку не вiдбулося.