Невидима людина

– Я попросив би вас не заходити до кiмнати, не постукавши, – сказав вiн iз роздратуванням, яке не залишало його весь ранок.

– Я постукала, здаеться…

– Може, й так. Але пiд час моiх дослiджень – надзвичайно важливих i потрiбних – найменша перешкода… скрип дверей… Я мушу просити вас…

– Звичайно, сер. Ви можете зачинятися на ключ у таких випадках. Та й завжди.

– Думка дуже слушна, – погодився Незнайомець.

– Але ця солома, сер. Дозволю собi сказати…

– Не треба. Якщо солома вас непокоiть, запишiть ii до рахунку.

І вiн пробурмотiв кiлька слiв, що мiсiс Гол видалися нiби лайкою.

У нього був такий дивний вигляд, войовничий i запальний, коли вiн стояв перед нею з пляшкою в однiй руцi й з пробiркою в другiй, що мiсiс Гол не на жарт занепокоiлась. Але вона була жiнка рiшуча.

– Тодi я б хотiла знати, сер, скiльки, на вашу думку…

– Шилiнг… Запишiть до рахунку шилiнг. Шилiнга, певно, вистачить?

– Нехай i так, – сказала мiсiс Гол, застеляючи стiл скатертиною. – Коли це вас задовольняе, то, звiсно…

Вiн сiв, обернувшись до неi пiднятим комiром пальта.

До вечора вiн працював, замкнувши дверi i, як свiдчить мiсiс Гол, майже в цiлковитiй тишi. Тiльки раз почувся дзенькiт пляшок, що стукались одна об одну, неначе трусили стiл, i брязкiт кинутоi на пiдлогу пляшки. Пiсля цього почулися швидкi кроки по кiмнатi. Боячись, чи не скоiлось там чого серйозного, мiсiс Гол пiдiйшла до дверей i прислухалась, але стукати не наважилась.

– Нiчого не виходить! – нестямно вигукнув ii пожилець.

 – Нiчого не виходить! Триста тисяч, чотириста тисяч! Безлiч! Залишився в дурнях! Це може забрати все мое життя… Але терпiння! Терпiння насамперед! Дурень i брехун!

У цю хвилину в буфетi почулась чиясь важка хода, i мiсiс Гол хоч-не-хоч мусила вiдiйти, так i не дослухавши. Коли ж вона вернулась до дверей, в кiмнатi вже було тихо, тiльки поскрипувало крiсло пiд постояльцем та iнодi дзенькала пляшка. Все скiнчилося. Вiн знову працював.

Принiсши йому чай, мiсiс Гол побачила в кутку пiд дзеркалом побите скло й жовтувату, абияк розтерту пляму.

Вона звернула на це його увагу.

– Запишiть це до рахунку! – огризнувся вiн. – І бога ради не докучайте менi. Коли щось буде пошкоджено, записуйте до рахунку. – І вiн знову взявся робити якiсь позначки у своему зошитi.

– Маю щось розповiсти вам, – таемниче сказав Фiренсайд. Було вже надвечiр, i вони сидiли в маленькiй пивничцi.

– Ну? – спитав Теддi Генфрi.