Невидима людина

– Про того самого молодика, що його вкусив мiй собака. Вiн, знаете, чорний. Принаймнi його ноги. Я бачив це крiзь дiрку в штанях i в рукавичцi. Ви сподiвалися б побачити там щось рожеве, правда? Але нiчого подiбного. Справжнiсiнька чорнота. Вiн – чорний, кажу я вам, як мiй капелюх.

– Та ну? – здивувався Теддi. – От-то чудасiя! А нiс же в нього рожевий, мов намальований.

– Правда ваша, – згодився Фiренсайд. – Але я теж дещо бачив. І я скажу вам те, що думаю. Вiн – рябий, Теддi. Подекуди – чорний, подекуди – бiлий: плямистий.

Колiр на ньому виступае плямами вперемiш. Я чув про таке й ранiше. А в коней воно бувае раз у раз, це кожен знае.

IV. ПОБАЧЕННЯ МІСТЕРА КАСА З НЕЗНАЙОМЦЕМ

Про прибуття Незнайомця в Айпiнг я розповiв досить докладно, щоб читач зрозумiв, яке дивне враження справив вiн на мiсцевих громадян. А про подальше його перебування там аж до пам’ятного дня клубного свята, за винятком двох не зовсiм звичайних випадкiв, досить буде розповiсти в кiлькох словах.

Правда, вiн мав не одну сутичку з мiсiс Гол з приводу порушень встановленого нею розпорядку, але до кiнця квiтня, аж поки не з’явилися першi ознаки грошових нестаткiв, всi непорозумiння легко залагоджував додатковий рахунок.

Гол не любив свого пожильця i, коли набирався духу, все повторював, що треба його позбутися. Найвиразнiше виявляв вiн свою неприязнь тим, що намагався уникати зустрiчей з пожильцем.

– Зажди до лiта, – розважливо казала мiсiс Гол, – коли сюди почнуть приiздити художники.

Тодi побачимо. Вiн, може, й з примхами, але хоч би там як, а рахунки сплачуе акуратно.

Незнайомець не бував у церквi та й взагалi не вiдрiзняв недiлi вiд буднiв, навiть щодо вбрання. Працював вiн, казала мiсiс Гол, з перебоями. То вiн сходив у вiтальню вранцi i був зайнятий увесь день, а то вставав пiзно, цiлими годинами снував по кiмнатi, нервував, палив люльку або спав у крiслi перед камiном. Нiяких стосункiв нi з ким не пiдтримував. Настрiй у нього бував дуже мiнливий.

Здебiльшого вiн мав вигляд людини немовби зацькованоi, а iнодi вибухав гнiвом i тодi лаявся, бив, трощив усе, що попадало пiд руку. Дедалi частiше вiн розмовляв упiвголоса з самим собою, та хоч як ревно пiдслуховувала його мiсiс Гол, второпати не могла нiчого.

Вдень вiн рiдко виходив з дому, зате прогулювався смерком, пiд час усякоi погоди однаково закутаний, i все вибирав найбезлюднiшi стежки та найбiльш затiненi деревами чи вiдмежованi насипами мiсця.