Невидима людина

– Констеблю, – сказав вiн, – виконуйте ваш обов’язок.

Джеферс ступив у кiмнату, слiдом за ним – Гол, останнiм – Воджерс. У тьмяному свiтлi вони побачили безголову постать у рукавичках, що в однiй руцi тримала недоiдену скибку хлiба, а в другiй – шматок сиру.

– Це вiн, – посвiдчив Гол.

– А то що за витiвки? – пролунав роздратований голос iз порожнечi над комiром постатi.

– Ви – надзвичайно дивний постоялець, сер, – сказав мiстер Джеферс. – Але з головою ви чи без голови, а я маю наказ арештувати вас, i обов’язок – це обов’язок.

– Не пiдходьте! – гукнув Незнайомець, хитнувшись назад.

Вiн кинув хлiб i сир, а мiстер Гол ледве встиг прибрати зi столу нiж. Лiва рукавичка Незнайомця шугнула в обличчя мiстера Джеферса. За одну мить полiсмен, увiрвавши своi пояснення щодо наказу, схопив за кисть невидиму руку i стиснув невидиме горло. Його стусонуло ногою по голiнцi так, що вiн аж крикнув, але руки не випустив. Гол пересунув по столу нiж до Воджерса, який був, сказати б, воротарем нападникiв, i ступив назустрiч Джеферсовi i Незнайомцю, якi, зчепившись, розхитуючись та спотикаючись, наближалися до нього.

Стiлець, що стояв на дорозi, з гуркотом вiдлетiв убiк, i вони покотилися на пiдлогу.

– За ноги його, – крiзь зуби промимрив Джеферс.

Мiстер Гол, узявшись виконати розпорядження, дiстав добрячого штурхана пiд ребра i на якийсь час вибув iз лав, а мiстер Воджерс, побачивши, що безголовий Незнайомець бере гору з ножем у руцi, вiдступив до дверей, де зiткнувся з мiстером Гекстером та вiддербрiджським вiзником, якi з’явилися на пiдмогу слузi закону й порядку.

– Здаюся! – закричав Незнайомець, дарма що Джеферс був пiд ним, i через секунду стояв уже на ногах захеканий, безголовий i безкистий, бо тепер на ньому не було вже й правоi рукавички. – Це нi до чого, – сказав вiн, неначе схлипнувши.

Найдивнiша то була у свiтi рiч – чути голос, який виходив з порожнечi, але мешканцi Сассексу, може, найбiльшi матерiалiсти на землi.

– Еге! – сказав Джеферс, ураз збагнувши незвичайнiсть ситуацii. – До дiдька! Я бачу, що скоро й наручники будуть не потрiбнi.

Незнайомець перебiг рукою згори вниз по своему пiджаку, i всi гудзики, що до них доторкався його порожнiй рукав, немов чудом якимось розстебнулися. Потiм вiн буркнув щось собi в пiдборiддя i нахилився.