Невидима людина

Здавалося, вiн щось робить iз своiми шкарпетками та взуттям.

– Дозвольте, – раптом зауважив Гакстер, – та це ж зовсiм не людина! Це просто порожня одежа! Ви ж можете подивитись усередину його комiра й костюма. Я мiг би встромити руку…

Вiн простяг руку, здавалось, наткнувся на щось на пiвдорозi i, гостро скрикнувши, вiдсмикнув ii назад.

– Я просив би вас не тикати пальцями менi в очi! – мовив злостивим тоном голос iз повiтря. – Я ж тут увесь – з руками, ногами й рештою тiла, тiльки Невидимець. Це дуже незручно, та нiчого не вдiеш.

Невже ж це достатня причина, щоб кожен айпiнзький йолоп тикав пальцями менi в обличчя?

Костюм, зовсiм уже розстебнутий i повислий на невидимих пiдпорах, стояв тепер, випроставшись i взявшись у боки.

Тим часом у кiмнату понаходили ще люди, i вона була повнiсiнька.

– Невидимець! – сказав Гакстер, незважаючи на сердитий тон Незнайомця. – Та де ж таке чувано?

– Воно, може, й дивно, але це – не злочин. Я не розумiю, чого накинувся на мене полiсмен…

– А! То вже рiч зовсiм iнша, – сказав Джеферс.

 – Вас, безперечно, досить важко побачити при такому освiтленнi, але я дiстав наказ i дiяв згiдно iз законом. Арештовую я вас не за те, що ви невидимий, а через пiдозру в крадiжцi. Сьогоднi вночi тут в одному будинку вкрали грошi.

– Ну то й що?

– І деякi обставини вказують…

– Безглуздя! – крикнув Невидимець.

– Сподiваюся, що так, сер. Але я дiстав наказ…

– Гаразд, – сказав Незнайомець. – Я пiду. Я пiду з вами. Тiльки без наручникiв!

– Такий порядок, – пояснив Джеферс.

– Нiяких наручникiв! – уперся Незнайомець.

– Вибачте… – почав був Джеферс.

Раптом безголова постать присiла, i, перш нiж будь-хто зрозумiв, що вона робить, пiд стiл полетiли туфлi, шкарпетки i штани. Тодi постать випросталась i скинула пiджак.

– Стiй! Стiй! – крикнув Джеферс, раптом збагнувши, до чого йдеться. Вiн схопив жилетку, та запручалася, i нарештi з неi випорснула сорочка, а порожня жилетка залишилася в руках у Джеферса.

– Держiть його! – крикнув Джеферс.

 – Як тiльки вiн роздягнеться…

– Держiть його! – зарепетували й iншi i кинулись до бiлоi сорочки, яка трiпотiла в повiтрi, – едине, що залишилось iще видиме на Незнайомцевi.

Рукав сорочки вдало зацiдив в обличчя Голу, i це припинило його рiшучий наступ, а потiм штовхнув його на старого Тусома, паламаря; за мить рукава пiдвелись угору i почали робити рухи, як людина, що скидае сорочку через голову. Джеферс вхопився за сорочку, але цим тiльки допомiг скинути ii.