Невидима людина

– Це вже я збожеволiв… – сказав мiстер Томас Mapвел. – Кепська справа. І все через тi клятi черевики. Справдi, збожеволiв. Або це – привид.

– Нi те i нi те, – мовив Голос. – Слухай.

– От бевзь, – сказав мiстер Марвел.

– Та стривай же! – Голос тремтiв, ледь стримуючи роздратування.

– Ну? – зойкнув мiстер Томас Марвел, вiдчувши, як щось невидиме штурхнуло його пальцем у груди.

– То ти думаеш, що це примарилось?

– А то ж як? – спитав мiстер Томас Марвел, чухаючи потилицю.

– Гаразд, – з полегкiстю мовив Голос.

 – Тодi я кидатиму в тебе камiнцями, доки ти не почнеш думати iнакше.

– Та де ж ви?

Голос не вiдповiв нiчого. У повiтрi просвистiв камiнець, пролетiвши бiля самого плеча мiстера Марвела. Повертаючись, вiн побачив, як камiнець пiдстрибнув угору, пролетiв дугою, на хвилину завис у повiтрi i впав йому до нiг з майже невловимою швидкiстю. Вiн був занадто вражений, щоб ухилятися. Ще свист – i камiнець, ударившись об його голий великий палець, вiдскочив у рiвчак.

Мiстер Томас Марвел дригнув ногою i зарепетував. Потiм кинувся тiкати, наштовхнувся на якусь невидиму перепону, полетiв шкереберть i, коли отямився, уже сидiв на землi.

– Ну, – промовив Голос, коли й третiй камiнь, описавши криву, завис у повiтрi над головою бродяги, – то це все тобi мариться?

Замiсть вiдповiдi мiстер Марвел зробив одчайдушну спробу встати i знову покотився на землю. Хвилинку вiн лежав спокiйно.

– Якщо ти ще будеш пручатись, – попередив Голос, – я дам тобi цим камiнцем по головi.

– Здорово, – сказав мiстер Томас Марвел, сидячи на землi, потираючи забитий палець i не спускаючи ока з третього камiнця. – Нiчого не розумiю. Камiнцi самi лiтають. Камiнцi розмовляють. Звалюють вас з нiг. Пропав я!

Третiй камiнь упав.

– Все це – дуже просто, – сказав Голос. – Я – невидима людина.

– Верзiть собi казна-що, – вiдповiв мiстер Марвел, кривлячись вiд болю. – Де ви сховались, як ви це робите? Нiчого не второпаю. Здаюсь.

– От i добре, – мовив Голос.

 – Я просто невидимий. І хочу, щоб ти це зрозумiв.

– Це ясно кожному. Вам нема чого злитися, мiстере. Ну, а тепер… пояснiть менi, як ви це робите?

– Я – невидимий. Це головне. І зрозумiй, що…

– Та де ж ви? – перебив його мiстер Марвел.

– Тут. За кiлька крокiв вiд тебе.

– Облиште. Я ж не слiпий. Ото ще почнете доводити менi, нiби ви – просто повiтря. Я – не якийсь неук!

– Правильно. Я – повiтря, i ти дивишся крiзь мене.