Невидима людина

Перше нiж одвести вiд рота серветку та знову взятися iсти, вiн пильно глянув на вiкно. Проковтнувши шматок, вiн пiдозрiло зиркнув на вiкно ще раз, проковтнув ще шматок, а тодi встав, iз серветкою в руцi пiдiйшов до вiкна й опустив штору до бiлоi муслiновоi завiси на нижнiх шибках. В кiмнатi посутенiло. Пiсля того Незнайомець з полегкiстю повернувся до снiданку.

– Бiдолашний, з ним, видно, трапився якийсь нещасний випадок, а може, вiн перенiс операцiю абощо, – казала мiсiс Гол. – Та й налякали ж мене його бинти!

Вона поклала в пiчку ще вугiлля й повiсила пальто на спецiальну пiдставку, щоб висушити одяг.

– А тi окуляри! Наче в якогось водолаза, а не у звичайноi людини…

Вона повiсила сушити i його кашне.

– І весь час затуляе лице серветкою… Говорить крiзь неi… Може, в нього й рот пошкоджено… А певне…

Тут мiсiс Гол повернулася, неначе раптом згадала щось.

– Матiнко моя! – раптом змiнила вона тему. – А млинцi й досi не готовi, Мiллi?

Коли мiсiс Гол прийшла до пожильцевоi кiмнати прибирати пiсля снiданку, ii здогад про скалiчений або порiзаний пiд час операцii рот пiдтвердився.

Незнайомий курив, але поки вона була в кiмнатi, нi разу не розмотував шовковоi хустки, яка закривала йому нижню половину обличчя, щоб узяти люльку в зуби. І то була не забутливiсть, бо мiсiс Гол спостерiгала, як вiн поглядав на люльку, коли вона пригасала. Вiн сидiв у кутку, спиною до затемненого шторою вiкна. Попоiвши й добре зогрiвшися, вiн говорив уже не так уривчасто й роздратовано, як перше.

– На станцii Брембльгерст залишився мiй багаж, – сказав Незнайомець i спитав, як вiн може отримати його. На подяку за ii пояснення вiн ввiчливо нахилив свою забинтовану голову.

– Завтра? А ранiше не доставлять?

Йому, здаеться, було прикро, коли мiсiс Гол вiдповiла:

– Нi.

Невже таки не можна? Невже не знайшлося б тут кого-небудь з вiзком, хто поiхав би по його речi?

Мiсiс Гол охоче вiдповiдала на його запитання, сподiваючись у такий спосiб зав’язати розмову:

– Тут дуже крута дорога до станцii, сер, – послужливо сказала вона i принагiдно додала: – Десь так рiк тому на цiй дорозi перекинувся екiпаж.

Убито було й пасажиpa, i кучера. Нещасний випадок – це ж одна мить, i все, хiба ж не так, сер?

Але заохотити пожильця до розмови було нелегко.

– Певна рiч, – ствердив вiн крiзь хустку, спокiйно дивлячись на мiсiс Гол через непроникнi окуляри.