Невидима людина

Їi пожилець зробив швидкий рух, i мiсiс Гол встигла помiтити тiльки якусь бiлу рiч, що зникла за столом. Вiн так наче пiдiймав щось iз пiдлоги. Мiсiс Гол поставила на стiл гiрчичницю i лише тодi побачила, що капелюх i пальто гостя почепленi на спинцi стiльця перед вогнем, а мокрi черевики стоять на чавуннiй решiтцi камiна. Решiтка, звiсно, може заiржавiти! Мiсiс Гол рiшуче попрямувала до камiна.

– Тепер уже можна взяти просушити вашi речi? – спитала вона категоричним тоном.

– Капелюх залиште, – якось приглушено сказав пожилець.

Повернувшись, мiсiс Гол побачила, що вiн пiдвiв голову й дивиться на неi.

З хвилину вона розглядала його, не мiгши вiд подиву вимовити й слова.

Щось бiле – очевидно, серветку – Незнайомець притискував до нижньоi частини обличчя, зовсiм ховаючи пiд нею пiдборiддя та рот, через що й був у нього такий приглушений голос. Але не те вразило мiсiс Гол. Їi вразило, що все чоло постояльця над синiми окулярами було обвинуте бiлим бинтом, а другий бинт закривав вуха, залишаючи на виднотi лише рожевий гострий нiс, що блищав так само, як i тодi, коли Незнайомець прийшов.

На ньому була коричнева оксамитова куртка з пiднятим високим комiром. Густе чорне волосся, вибиваючись пасмами з-пiд бинтiв, надавало йому надзвичайно дивного вигляду. Ця закутана й забинтована голова була настiльки не схожа на будь-що бачене коли-небудь, що мiсiс Гол на хвилину аж наче закам’янiла.

Незнайомець, не вiднiмаючи вiд обличчя серветки i все ще тримаючи ii рукою в темнiй рукавичцi, дивився на мiсiс Гол крiзь синi окуляри.

– Капелюх залиште, – повторив вiн не досить ясно через ту бiлу серветку.

Мiсiс Гол поволi прийшла до пам’ятi i поклала капелюх назад на стiлець перед камiном.

– Я не знала, сер, – пробелькотiла вона, – що… – І, збентежившись, замовкла.

– Дякую, – холодно сказав Незнайомець, поглядаючи то на дверi, то на неi.

– Я зараз же все добре висушу, сер, – пообiцяла мiсiс Гол, забираючи одяг. З порога вона знову глянула на його закутану в бiле голову й темнi окуляри; обличчя його все ще покривала серветка.

Мiсiс Гол ледь здригнулася, зачиняючи за собою дверi, лице ii виразно свiдчило про подив та збентеження.

– Скiльки живу… – прошепотiла вона. – Ото таке!

У кухню мiсiс Гол увiйшла зовсiм тихо i була занадто заклопотана своiми думками, щоб спитати в Мiллi, з чим вона тепер тут вовтузиться.

А пожилець тим часом сидiв i прислухався, як даленiли ii кроки.