Невидима людина

Аж тут щось трапилось з його ногою, i вiн i собi покотився на землю, встигши пiдбити свого брата й компаньйона, який бiг слiдом за ним i теж шкереберть полетiв униз. А тодi на них обох навалився людський натовп, що квапливо вiдкочувався назад: iх штовхали ногами, товкли колiньми, спотикалися через них i нещадно кляли.

Коли Гол, Генфрi та робiтники вибiгли з буфету, мiсiс Гол, навчена багаторiчним досвiдом, залишилася бiля каси. Раптом дверi з вiтальнi вiдчинилися, i з’явився мiстер Кас. Не дивлячись на господиню, вiн кинувся сходами вниз, вибiг надвiр i зразу метнувся за рiг будинку.

– Держiть його! – закричав вiн. – Дивiться, щоб вiн не випустив iз рук клунка. Бо тодi його не буде видно!

Вiн нiчого не знав про iснування Марвела, бо Невидимець передав тому пакунок i книги у дворi. Обличчя мiстера Каса було сердите й рiшуче, але костюм його був не повний: вiн нап’яв на себе тiльки якусь бiлу спiдничину, що могла правити за одежу хiба десь у Грецii.

– Держiть його! – не вгавав вiн. – Невидимець забрав моi штани i всю одежу вiкарiя!

– Я зараз наздожену його! – гукнув мiстер Кас до Генфрi, бiжучи повз розпростертого на землi Гакстера i повертаючи за рiг, щоб приеднатися до натовпу, який, здавалося, гнався за Невидимцем.

Та враз хтось збив його з нiг. Хтось на бiгу важко наступив йому на палець. Мiстер Кас верескнув, спробував пiдвестися, але, знову збитий з нiг, упав на всi чотири i аж тодi збагнув, що бере участь не в наступi, а у вiдступi. Всi тiкали назад до мiстечка. Вiн устав iще раз i дiстав дошкульний удар у вухо. Мiстер Кас, хитаючись, подався до заiзду i по дорозi перестрибнув через покинутого всiма Гакстера, який, оклигавши, сидiв уже посеред дороги.

Пiдiймаючись на ганок заiзду, вiн раптом почув, як крикнула людина, розлютована вiд болiсного удару, i нiби звук ляпаса. Той крик гостро вирiзнився з гомону на вулицi. Вiн упiзнав голос Невидимця.

За мить мiстер Кас був знов у вiтальнi.

– Вiн повертаеться, Бантiнгу, – загаласував Кас. – Рятуйтесь! Вiн знавiснiв.

Мiстер Бантiнг стояв бiля вiкна, намагаючись змайструвати собi одяг iз килимка й великого газетного аркуша.

– Хто повертаеться? – спитав вiн, так шарпнувшись, що його костюм мало не розсипався.

– Невидимець! – вiдповiв Кас i метнувся до вiкна. – Нам краще втекти звiдси. Вiн б’еться, як скажений. Нiби й справдi одурiв.

За мить мiстер Кас був уже у дворi.

– Боже милий! – вигукнув пройнятий жахом мiстер Бантiнг, не знаючи, на що зважитись.