Невидима людина

– Якщо ти знову спробуеш втекти, – сказав Голос, – якщо ти ще раз насмiлишся…

– О боже! – зiтхнув мiстер Марвел. – Всi моi плечi в синцях.

– …то, слово честi, я тебе вб’ю, – закiнчив Голос.

– Та я ж i не пробував тiкати, – запевняв Марвел, мало не плачучи. – Їй-богу, нi. Я просто не знав про той клятий поворот. Як у бiса я мiг про нього знати? А ви менi завдали такого прочухана.

– Дiстанеться ще бiльше, коли не будеш слухати, – пообiцяв Голос, i мiстер Марвел ураз замовк. Вiн надув щоки, а очi його красномовно свiдчили про глибокий розпач.

– Досить того, що цi несусвiтнi дурнi довiдались про мiй секрет, а тут ще й ти дременув з моiми книжками. Їхне щастя, що порозбiгались та поховались. А то б… Нiхто не знав, що я невидимий. А тепер що менi робити?

– А менi що робити? – пробурмотiв Марвел.

– Тепер усе вiдомо. Газети ще ширше роздзвонять. Усi кинуться мене шукати. Кожне буде насторожi…

Голос вибухнув прокльонами й замовк. Розпука на обличчi мiстера Марвела стала ще глибша, i вiн поплентав зовсiм повiльно.

– Ну, йди, йди! – звелiв Голос.

Марвелове обличчя помiж червонястих плям посiрiло.

– Та не розгуби книг, бовдуре! – гостро сказав Голос. – Я хочу, щоб ти менi допомiг. Щоправда, знаряддя з тебе поганеньке, але нiчого не вдiеш…

– З мене – жалюгiдне знаряддя, – поправив Марвел.

– Правду кажеш.

– Гiрше навряд чи змогли б ви знайти, – сказав Марвел. – Я слабосилий, – додав вiн, помовчавши. – Я зовсiм слабосилий, – повторив вiн.

– Справдi?

– І серце в мене хворе.

– Ну?

– Для таких штук менi бракуе сил i духу.

– Нiчого, духу я тобi додам.

– Краще вже не треба. Я, бачите, не хотiв би попсувати вашi плани… Але, може… А раптом я злякаюсь абощо…

– Гляди-но менi, спробуй лише, – зi спокiйною твердiстю мовив Голос.

– Краще вже вмерти… – сказав Марвел. – І це ж несправедливо… ви повиннi згодитись. Маю ж я право…

– Марш! – наказав Голос.

Мiстер Марвел прискорив ходу, i якийсь час вони йшли мовчки.

– Страшенно важко! – сказав мiстер Марвел.

Цi слова не справили на Невидимця нiякого враження. Тодi Марвел спробував удатись до iнших заходiв.

– І що я матиму за це? – спитав вiн страшенно ображеним тоном.

– Заткни пельку, – з несподiваною силою гаркнув Голос. – Я подбаю про тебе. А ти робитимеш те, що тобi казатимуть. І все робитимеш як слiд. Ти хоч i дурень, нiде правди дiти, але робитимеш, як тобi звелять.