Невидима людина

– Оце, бува, в газетi прочитаеш про що-небудь незвичайне, – провадив матрос далi.

– Бувае.

– Ось у цiй газетi… – сказав матрос.

– А! – вiдповiв мiстер Марвел.

– Є… – матрос втупив у мiстера Марвела пильний погляд. – Є, наприклад, про невидиму людину.

Мiстер Марвел скривив рот, почухав собi щоку i вiдчув, що вуха в нього червонiють.

– Ну, а що вони ще пишуть? – насилу спромiгся вiн. – І де це: в Австралii чи в Америцi?

– Нi там, нi там, – вiдказав матрос. – Тут.

– Боже! – здригнувся мiстер Марвел.

– Коли я кажу тут, – на превелику полегкiсть мiстера Марвела пояснив матрос, – то це не значить саме в цьому мiсцi, а десь неподалiк.

– Невидима людина! – повторив мiстер Марвел. – І що ж вона робить?

– Все, – вiдповiв матрос, допитливо вдивляючись в мiстера Марвела, i додав: – Усяке неподобство.

– Я вже чотири днi не бачив газет, – сказав Марвел.

– З’явився вiн уперше в Айпiнзi.

– Ну?

– Вiдтiля й почав. А звiдки вiн узявся – цього нiбито нiхто не знае. Ось тут: «Надзвичайна пригода в Айпiнзi».

– О боже! – вигукнув мiстер Марвел.

– Справдi, iсторiя незвичайна. Свiдчать про це священник i лiкар, якi бачили його цiлком ясно… Вiрнiше, не бачили. Жив вiн, пишуть, у заiздi «Карета й конi», i нiхто, здаеться, й гадки не мав про його нещастя, доки пiд час однiеi сварки там не зiрвали йому з голови бинтiв. Тiльки тодi помiтили, що голова в нього невидима. Його зараз же спробували забрати, пишуть, але вiн скинув одяг i йому пощастило вислизнути, правда, пiсля запеклоi колотнечi, коли вiн серйозно поранив, як тут пишуть, нашого достойного i шановного констебля, мiстера Джеферса.

– О боже! – сказав мiстер Марвел, нервово озираючись i намагаючись навпомацки перелiчити грошi в кишенi. Аж раптом у нього в головi майнула нова, досить дивна думка. – Надзвичайно чудна iсторiя, – зауважив вiн.

– Авжеж! Просто незвичайно! Нiколи не чув я досi про невидимих людей, але тепер доводиться чути про такi дивнi речi, що…

– Оце й усе, що вiн зробив? – спитав Марвел, силкуючись прибрати невимушеного вигляду.

– А хiба цього мало?

– А вiн часом не повернувся туди знову? Чи зник, i кiнцi в воду?

– Зник, та й усе, – вiдповiв матрос. – Вам що, цього не досить?

– Цiлком досить.

– Ще б пак, – сказав матрос. – Як на мене, то досить.

– А спiльникiв у нього не було? Про це не пишуть? – збентежено запитав мiстер Марвел.