Невидима людина

Вiдчиняючи дверi, вона побачила, що пожилець ii сидить у крiслi перед камiном i немовби дрiмае, схиливши набiк перев’язану голову. Кiмнату освiтлювали тiльки червонi жаринки в камiнi. Мiсiс Гол усе видалося рудуватим, тьмяним i неясним, певно, тому, що вона якраз засвiтила лампу в буфетi й очi ii були ще заслiпленi тим свiтлом. На мить iй здалося, нiби в чоловiка, на якого вона дивилася, величезний, неймовiрних розмiрiв рот на всю нижню частину обличчя. Це видиво – голова, вся в бiлому, потворнi окуляри на очах i велетенська паща над ними – тривала одну лише мить.

Незнайомець кинувся, випростався в крiслi й пiднiс руку. Мiсiс Гол широко розчинила дверi, в кiмнатi посвiтлiшало, i тепер вона побачила яснiше, що лице його прикрите хусткою точнiсiнько так, як i ранiше було прикрите серветкою. Мiсiс Гол вирiшила, що то iй привидiлося у сутiнках.

– Чи дозволите, сер?.. Цей чоловiк прийшов подивитись на годинник, – сказала вона, отямившись пiсля хвилинного збентеження.

– Подивитись на годинник? – перепитав вiн напiвсонним голосом, прикриваючи рот рукою.

 – Звичайно, – додав вiн, приходячи майже зовсiм до тями.

Мiсiс Гол вийшла по лампу, а Незнайомець устав i потягся. Принесено було свiтло, i мiстер Теддi Генфрi, увiйшовши, спинився перед забинтованим Незнайомцем. Вiн був, як сам потiм казав, «ошелешений».

– Добрий вечiр, – привiтався Незнайомець, дивлячись на нього «омарячими очима», як розповiдав потiм вражений цими темними окулярами мiстер Генфрi.

– Сподiваюсь, я не перешкоджаю вам, – зауважив мiстер Генфрi.

– О нi, анiтрохи, – вiдповiв Незнайомець. – Хоч я думаю, – вiн обернувся до мiсiс Гол, – що ця кiмната цiлковито в моему розпорядженнi.

– Я вважаю, сер, – почала була мiсiс Гол, – що ви хотiли б, щоб годинник…

– Звичайно, – перебив ii Незнайомець, – але загалом я хотiв би, щоб менi дали спокiй i не турбували.

Вiн повернувся спиною до камiна й заклав руки за спину.

– А коли годинник полагодять, я попросив би принести чаю, – додав вiн.

 – Тiльки не ранiше, як полагодять годинник.

Мiсiс Гол збиралась уже залишити кiмнату – цього разу i не намагаючись зав’язати розмову, бо iй не хотiлося, щоб ii образили в присутностi мiстера Генфрi, – коли пожилець спитав ii, чи вжила вона заходiв щодо його багажу на станцii. Мiсiс Гол вiдповiла, що говорила про це з поштарем i той обiцяв привезти багаж завтра вранцi.

– А ранiше – ви певнi, що не можна? – спитав Незнайомець.