Війна світів

Впершися лiктем у заднього сусiда, я знову глянув на цилiндр. На перший погляд круглий отвiр здавався зовсiм чорним. Призахiдне сонце слiпило менi очi.

Всi, мабуть, сподiвалися, що звiдти з’явиться людина, може, й не зовсiм така, як ми, земнi люди, та все-таки подiбна до нас. Принаймнi я думав саме так. Придивившись, я помiтив щось сiре, хвилясте, повзуче; блиснули два кружала, наче очi. Потiм щось нiби сiра гадюка, завтовшки з палицю, стало викiльцьовуватись iз цилiндра i, похитуючись у повiтрi, схилятися в мiй бiк.

Спершу – одне, а там i друге.

Я похолов. За спиною в мене пронизливо заверещала якась жiнка. Напiвобернувшись назад i не спускаючи пильного погляду з цилiндра, в якому вже з’явилося й друге щупальце, я став вiдступати подалi вiд ями. Я бачив, як здивування на людських обличчях змiнилося жахом. Зчинився лемент. Всi кинулися врозтiч. Крамарчук намагався видряпатись iз ями. Тепер я стояв один i дивився, як люди, що стояли по той бiк вирви, тiкали геть, разом iз ними й Стент. Я перевiв погляд на цилiндр, i нездоланний жах охопив мене.

Наче скам’янiвши, я все стояв i дивився.

Величезна сiра куляста маса, завбiльшки, певно, з ведмедя, натужливо й повiльно вилазила з цилiндра. Вибравшись на свiтло, вона заблищала, як мокра шкiра. Двое великих темних очей вдивлялися в мене. Ця куляста iстота мала й обличчя, коли можна назвати його обличчям. Пiд очима був рот, безгубi краi його тремтiли й корчились, пускаючи слину. Воно важко дихало i конвульсiйно здригалося. Одним щупальцем воно трималося за верх цилiндра, а другим розмахувало в повiтрi.

Хто не бачив живого марсiянина, навряд чи зможе уявити собi цю страхiтливу потвору, ii дивовижний рот нагадував лiтеру «V», верхня губа була клинувата, лоба не було так само, як i пiдборiддя; безупинне тремтiння рота, цiлий клубок щупальцiв, наче в Горгони, шумливе дихання в незвичнiй атмосферi, очевидна безпораднiсть, скутiсть рухiв пiд дiею земного тяжiння й особливо великi пильнi очi – все це було огидне до нудоти.

Потвора мала брунатну, слизьку, як у гриба, маслянисту шкiру; незграбнi, повiльнi ii рухи викликали почуття невимовного жаху. Навiть з першоi зустрiчi, з першого погляду мене охопили огида й вiдраза.

Раптом страховище зникло. Воно перевалилося через пруг цилiндра i впало в яму, гепнувшись, неначе великий шкiряний лантух. Я почув своерiдний приглушений крик, i слiдом за першою iстотою в темному отворi з’явилася друга.

Мое зацiпенiння, яке викликав жах, спало.